2. Проблема вікової періодизації психічного та особистісного розвитку дитини

Розвиток психіки - діалектичний, суперечливий, стрибкоподіб­ний процес, що складається з кількох ступенів і відбувається у ви­гляді спіралі. Наявність неоднорідних етапів розвитку дозволяє роз­глядати його періодизацію, тобто надає можливість поділити процес становлення особистості на періоди, кожен з яких підготовлюється попереднім й зумовлює наступний, роблячи свій неповторний внесок у розвиток.

Сьогодні у фізіології, психології та педагогіці розроблено досить значну кількість періодизацій розвитку дитини. Л. С. Виготський ви­різняв три типи періодизацій психічного розвитку:

-                      за зовнішнім критерієм (Р. Заззо - відповідно ступеням вихо­вання і навчання);

-                      за однією ознакою дитячого розвитку (З. Фрейд - за розгор­танням лібідоносної енергії; П.Блонський - за станом зубів; Н. Поліцин - за зміною суспільної спрямованості особистості);

-                      за системою суттєвих особливостей дитячого розвитку (Л. С. Виготський - на основі комплексних особистісних но­воутворень; Ш. Бюлер - за структурою життєвого шляху; Е. Еріксон - за розгортанням закладених у зародковому періо­ді програм - епігенезом; Л. І. Божович - за соціальною ситуа­цією розвитку і новоутвореннями).

Крім того, періодизації психічного та особистісного розвитку по­діляються на часткові (охоплюють частину життя) і повні (охоплю­ють все життя людини). Наприклад, до другої групи належать періо­дизації Ш. Бюлер, Е. Еріксона, Б. Г. Ананьєва.

Зокрема, в періодизації Шарлотти Бюлер відображено вплив на періодизацію розвитку особистості послідовності життєвих задач, але рушійні сили цього розвитку вважаються вродженими. Вона виріз­няє наступні періоди:

•                     до 16-20 рр. Відсутність сім'ї, професійного та життєвого шляху;

•                     від 16-20 до 25-30 рр. Попереднє самовизначення, створення сім'ї;

•                     від 25-30 до 45-50 рр. Зрілість, сім'я, суспільне визнання, на­явність конкретних життєвих цілей, самореалізація;

•                     від 45-50 до 65-70 рр. Старіння, душевна криза, зникнення самовизначення;

•                     від 65-70 рр. Старість, відсутність соціальних зв'язків, втрата цілей, самозавершеність.

Окремо слід зупинитись на концепції розвитку особистості Еріка Еріксона. Згідно з цією концепцією, основний закон розвитку - «епі­генетичний принцип», відповідно до якого на кожному новому етапі виникають явища і властивості, яких не було раніше (новоутворен­ня), проте ці новоутворення закладаються під час зародкового розви­тку організму людини. Перехід до нової фази розвитку відбувається у формі кризи, яка має закономірний характер і відображає подолання суперечностей розвитку, характерних для попередньої фази.

Життєвий цикл людини складається, за Е. Еріксоном, з восьми фаз, кожна з яких має свої специфічні задачі і може завершуватися сприятливо (у разі подолання основних суперечностей) - або ні - для подальшого розвитку. Оскільки кожне суспільство по-своєму здій­снює соціалізацію підростаючого покоління, то при збереженні уні­версального характеру загальної послідовності й найважливіших за­дач основних фаз розвитку, типові способи їх вирішення специфічні для різних суспільств.

Дамо коротко характеристику фаз у періодизації Е.Еріксона.

Грудна фаза — до 1 р. Головна особа на цій фазі - мати. Провідні суперечності довіра-недовіра; надія-безнадійність. Основне завдання полягає у виробленні ще неусвідомленого почуття «базової довіри» немовляти до зовнішнього світу. Головний метод — турбота і любов батьків. Якщо «базову довіру» на цьому етапі сформувати не вдаєть­ся, то у немовляти розвивається почуття «базової недовіри» до світу, тривожність, яка потім може проявлятись у формі замкнутості, втечі у свій внутрішній світ тощо.

Повзункова фаза — до 3-х років. Головні особи - батьки. Осно­вна суперечність: автономія-сумнів, сором. У дитини формується відчуття самостійності та особистої цінності або ж їх протилежність — сором'язливість і сумніви в собі. Закладаються основи таких осо- бистісних якостей, як відповідальність, дисциплінованість, повага до порядку тощо.

Дошкільна фаза — до 6 років. Значущі особи - батьки, брати, се­стри. Базова суперечність: ініціативність-пасивність. Формується ініціативність. Блокування ініціативності призводить до виникнення почуття провини, яка знижує активність дитини. Вирішальну роль при цьому відіграють ігри, спілкування з однолітками. Закладається почуття справедливості, прагнення виконувати правила.

Передпубертатна фаза — до 12 років. Головні особи - в шкільному середовищі, сусіди. Базова суперечність спроможність-неповноцін- ність. Розвиваються почуття підприємливості та ефективності, ціле­спрямованість. Найважливішими цінностями стають ефективність і компетентність. У негативному варіанті розвитку формується відчут­тя власної неповноцінності, яке спочатку виникає як усвідомлення своєї неспроможності у вирішенні якихось конкретних задач. У цьо­му віці закладається ставлення до праці.

Юність — до 18 р. Значущі оточуючі - ровесники. Основна супер­ечність: визнання, ідентичність - невизнання. З'являється відчуття власної унікальності, відмінності від інших. При негативному варі­анті формується невиразне, дифузне, нестійке «Я», рольова й особис- тісна невизначеність. Стрімко розширюється репертуар особистісних ролей, кожну з яких юнак випробовує, не заглиблюючись у виконан­ня якоїсь окремої з них.

Рання зрілість. Значущі особи - друзі. Головна суперечність: співпраця - відчуження, ізоляція. З'являється потреба і здатність до інтимного психологічного контакту з іншою людиною, зокрема й до сексуальної близькості. У негативному варіанті розвивається по­чуття ізоляції та самотності.

Середній вік. Провідні цінності - професія, батьки. Централь­на суперечність: дружба - ізольованість. Особистість відзначається творчою діяльністю і почуттям продуктивності, що поширюються на сфери професійної праці, турботи про інших людей, зокрема про ді­тей. У негативному варіанті розвивається почуття стагнації (застою).

Пізня зрілість. Значуще оточення - людство, близькі. Головна суперечність: самореалізованість - розчарування. Поява почуття по­вноти життя, виконаного обов'язку, завершеності шляху. Мудрість і відстороненість дають змогу дивитися на свої й чужі вчинки та їхні наслідки з певної висоти. У негативному варіанті розвиваються роз­чарованість, безнадія і розпач.

Для дитячої психології особливе значення мають часткові періоди­зації психічного та особистісного розвитку, які завершуються моментом закінчення активного періоду навчання (загальноосвітньої школи).

Таким чином, проблема періодизації психічного розвитку особис­тості не отримала свого остаточного вирішення і знаходиться у стані розробки.

ВИСНОВКИ про проблему вікової періодизації психічного і осо- бистісного розвитку:

-                     наявність неоднорідних етапів психічного розвитку дозволяє розглядати його періодизацію;

-                     найбільш відомі періодизації психічного розвитку дитини запропоновані Л. С. Виготським; Ш. Бюлер; Е. Еріксоном; Л. І. Божович; Д. Б. Ельконіним;

-                     запропоновані періодизації психічного розвитку розрізняють­ся критеріями, що покладено в їх основу, а також, відтинком життєвого шляху людини, який вони охоплюють.