1. Особливості психічного розвитку в дитинстві

Психічний розвиток дитини вражає своєю інтенсивністю. Як за­уважував Л. Толстой, до 3 років людина оволодіває тим же обсягом досвіду, що потім протягом решти свого життя. Дитина оволодіває мовленням, прямоходінням, навчається діяти з найпростішими по­бутовими предметами, виникають перші види діяльності, що мають цілеспрямований, планований характер, значного розвитку досягає спілкування як з дорослими, так і з ровесниками, поведінка дитини спрямовується нею згідно з вимогами дорослих, закріпленими у пра­вилах. Тобто у дошкільному дитинстві закладається фундамент роз­витку і психічних процесів, і особистості.

На дошкільний вік припадає значна кількість так званих сензи- тивних періодів, коли певна психічна функція розвивається особли­во інтенсивно. Тому гетерохронність (стрибкоподібність) психічного розвитку у цьому періоді виявляється особливо помітно. Повільний розвиток протягом першого року життя пасивного мовлення завер­шується ніби то раптовою появою активного мовлення у кінці 1-го року - перших слів, а згодом і речень. Одразу після народження опо­рно-руховий апарат відстає у розвитку від зору, що виявляється в об­межених можливостях дитини самостійно пересуватись, нездатності втримати предмет у руці тощо. У період від 1 до 3 років - навпаки - дитина краще засвоює ті властивості предметів, які відчуває на дотик і спирається на них у своїх діях з цими предметами (форма, розмір), а не ті, які сприймає зором (колір).

Серед живих істот саме людська дитина народжується найбільш безпомічною та залежною від догляду оточуючих людей. Ця обста­вина дала Л. С. Виготському підставу зауважити про те, що новона­роджений - найбільш соціальна істота серед усіх інших. Водночас потенції розвитку у новонародженого — максимальні і залежать від тих умов, які будуть створені дорослим. Так, діти, з якими батьки постійно й доброзичливо спілкуються, починають розмовляти рані­ше за малюків, позбавлених батьківського піклування в інтернатних установах.

З іншого боку, успіхи у психічному розвитку дитини спираються на її фізичне здоров'я, яке забезпечує активність малюка, його інтер­ес до оточуючого. Хвора дитина квола, байдуже сприймає дорослих та іграшки, не прагне самостійно пересуватись, брати різні предмети та маніпулювати ними. Першим свідченням пізнавального ставлен­ня дитини до оточуючого є її орієнтувальні реакції, які стимулюють розвиток сенсомоторних потреб у рухах і враженнях. Сенсорні та ру­хові потреби тісно пов'язані. Рухові потреби реалізуються через ак­тивність дитини. У випадку, якщо здоров'я малюка порушується, її активність знижується, а разом з тим і обмежуються можливості піз­навального розвитку на основі відчуттів та сприймання оточуючого.

У результаті - спостерігаються відставання у розвитку опорно-ру­хового апарату, аналізаторів, а згодом і психічних функцій (сприй­мання, пам'яті, мовлення тощо). Якщо дитина засвоїла деякі вміння та навички, то хвороба може швидко зруйнувати їх. Наприклад, до хвороби дитина вміла самостійно складати пірамідку, але тепер ви­являє нерозуміння завдання, створюється враження, що вона забула, як виконуються потрібні дії.

Дітям властива висока вразливість, швидкі зміни настрою, стом­люваність, імпульсивність. Вони потребують захисту від травмуючих факторів середовища, постійної уваги до їхнього психічного та фізич­ного стану. Нерозвиненість самосвідомості дитини зумовлює відсут­ність конкретних чітких скарг щодо стану свого здоров'я. Дорослий повинен вміти розпізнавати стан дитини за зовнішніми проявами. Чим менша дитина, тим більшою мірою характерна ця особливість. Новонароджений плаче - мама повинна сама визначити причину, і від правильності встановлення причини залежить подальше благопо­луччя дитини.

Нестійкість психіки дитини, залежність її стану від умов, створе­них дорослими - це водночас і її висока пластичність, яка визначає можливість інтенсивного розвитку в процесі навчання й виховання.

Визначальна роль у психічному розвитку дитини раннього віку належить дорослому, який піклується про задоволення життєво не­обхідних потреб дитини у їжі, відпочинку, чистоті тощо. Але тільки цього недостатньо для нормального психічного розвитку малюка. Необхідно налагодити доброзичливі, емоційно позитивно забарвлені, стабільні стосунки з малюком як провідний канал передачі суспіль­ного досвіду, шлях педагогічно доцільних впливів на дитину.

Нерозривний зв'язок дитини й дорослого зберігається протя­гом всього першого року життя, тому соціальну ситуацію психіч­ного розвитку в дитинстві Л. С. Виготський назвав «Ми». Дитина не може існувати без дорослого, який забезпечує її виживання: не може самостійно пересуватися, підтримувати своє існування. Су­перечність цієї ситуації розвитку і полягає в тому, що дитина макси­мально потребує контактів з дорослим, але володіє дуже обмежени­ми засобами спілкування з ним. Дорослий же поводиться з малюком так, ніби сподівається на відповідь з його боку, ніби дитина розуміє звернені до неї слова, жести, емоційні реакції. Дорослий наділяє дитину здатністю розуміння його дій. У результаті такої поведінки дорослого у дитини з'являється перша соціальна потреба — потреба в спілкуванні з дорослим. Вона знаменує собою виникнення першої діяльності дитини - діяльності спілкування, де предметом стає інша людина (М. І. Лісіна). Тепер активність у встановленні контактів переходить від дорослого до дитини. Малюк сам починає впливати на дорослого, щоб вступити з ним у спілкування, спонукати його до контакту.

Спілкування у житті малюка носить ситуативний і безпосередній характер, оскільки відбувається тільки в даній конкретній ситуації та з її приводу. Малюк ще не володіє основним засобом спілкування - мовою, яка допомагає вийти за межі конкретної ситуації. Залежно від змісту спілкування протягом раннього дитинства виділяють дві його форми - ситуативно-особистісне (від народження до 6 міс.) і ситуативно-ділове (до 3-х років).

Залежність від контролю з боку дорослого зберігається на висо­кому рівні протягом усього дошкільного дитинства. При відсутності належного підкріплення з боку дорослих уміння і навички малюка легко руйнуються. Наприклад, дитина вітається лише у дитячому садку, а коли перебуває з батьками - ні. Це свідчить про те, що ви­хователь у дитячому садку постійно нагадує дітям про цю норму по­ведінки, схвалює, коли малюки її виконують. Батьки ж цього не ро­блять. З цієї ж причини, деякі діти, які повертаються у садочок після канікул, чи хвороби, втрачають навички самообслуговування, і їх до­водиться відновлювати.

Тісна взаємопов'язаність фізичного та психічного розвитку до­шкільника проявляється і як висока чутливість емоційної сфери ди­тини, а також її генералізований вплив на всі інші психічні процеси. Емоційне благополуччя дитини залежить переважно від дорослого, характерного для нього стилю спілкування. Найсприятливішим для розвитку психіки дошкільника є позитивний емоційний фон, пере­важання оптимістичних, радісних переживань, доброзичливості у ставленні. Водночас слід застерегти дорослих від занадто бурхливого виявлення своїх емоцій за допомогою криків, різких жестів та рухів. Як правило, дитина боїться спілкуватись з такими дорослими, зни­жується її активність, в неї виникає депресивний стан.

ВИСНОВКИ про загальні особливості психічного розвитку дити­ни раннього віку:

-                     динаміка психічного розвитку характеризується найінтенсив- нішими серед усіх інших вікових періодів темпами; значною нерівномірністю та стрибкоподібністю;

-                     дитині властивий значний вроджений потенціал розвитку умовних рефлексів, реалізація якого залежить від соціальних умов;

-                     фізичний та нервово-психічний розвиток тісно взаємозв'язані;

-                     висока пластичність психічної та вищої нервової діяльності, що має позитивні (висока научуваність, швидке оволодіння новими навичками і уміннями) та негативні сторони (нестій­кість настрою, поведінки, ситуативність виявлення навичок та умінь);

-                     сенсомоторні потреби, які виникають на основі орієнтуваль­них реакцій дитини - рушійні сили розвитку пізнавальних процесів та передумов особистості;

- провідну роль у психічному розвитку малюка відіграє близь­кий дорослий.