2.3. Роль та ігрові дії дошкільника як центральний компонент сюжетно-рольової гри : Дитяча психологія : B-ko.com : Книги для студентів

2.3. Роль та ігрові дії дошкільника як центральний компонент сюжетно-рольової гри

У структурі сюжетно-рольової гри центральним компонентом ви­ступає роль - суспільно прийнятий спосіб поведінки людей у різних ситуаціях (Д. Б. Ельконін). У грі діти виконують різноманітні ролі, кількість яких з віком зростає приблизно до 10. Не всі ролі даються дошкільнику однаково добре, 2-3 з них вирізняються як улюблені. Рольова поведінка регулюється правилами, які складають ядро ролі. Тому засвоєння рольової поведінки дитиною виступає могутнім засо­бом розвитку довільності, як провідної особистісної якості. Дитина навчається вибудовувати свою поведінку, підкоряючись вимогам до ролі, як суспільно схвалюваного зразка поведінки. Виконуючи роль, дитина стримує свої безпосередні спонукання, поступається особис­тими бажаннями і демонструє суспільно схвалюваний зразок пове­дінки, виражає етичні оцінки. Хоча й хочеться скуштувати цукерку продавцю, але він цього не робить. Виступаючи у різних рольових позиціях, дитина сприймає ситуацію з різних поглядів: якщо водій автобуса раптом захоче змінити маршрут - «пасажири» будуть про­тестувати. Це сприяє розвитку в дитини розуміння інших людей на основі засвоєння механізму децентрації. Водночас глибшим стає й розуміння своїх зобов'язань стосовно інших людей. Раніше дівчинка вередувала, була впертою, мамі з нею було важко. Виконуючи роль мами у грі, вона зрозуміла, як важливо, щоб дочка була слухняною. Отже, сюжетно-рольова гра формує в дитини навички соціальної пер­цепції та взаємодії, навчає дитину цінувати позитивні взаємини між людьми, розкриває взаємозалежність між ними.

Рольова поведінка закріплюється за допомогою встановлення правил гри. Нездатність дитини виконувати роль водночас означає невиконання правил гри, які засуджуються однолітками, вони від­мовляються продовжувати таку гру. Відлучення дитини від гри слу­гує орієнтуючим фактором: дитина намагається виконати вимоги одноліток, щоб бути прийнятою у гру. А щоб бути прийнятою у гру, необхідно діяти за правилами, тобто дитина змушена підпорядкову­вати свої бажання, безпосередні імпульси вимогам оточуючих.

Таким чином, ставлення дитини до правил протягом дошкільного віку зазнає глибоких змін. На перших етапах розвитку сюжетно-ро­льової гри правила носять нестійкий характер, часто порушуються, не викликаючи зауважень гравців; рольова поведінка дитини пере­плітається з імпульсивною. На наступному етапі гравці не погоджу­ються з порушенням правил товаришами й вимагають реалістичного відображення у грі рольової поведінки дорослих: продавець не їсть цукерок; вчителька не грається ляльками тощо. Наприкінці до­шкільного віку дитина свідомо виконує правила, аргументуючи їх необхідність: якщо вчителька гратиметься ляльками, то не буде кому провести урок.

Реалізація задуму гри, розгортання її сюжетних ліній відбуваєть­ся шляхом виконання учасниками гри ігрових дій відповідно до обра­них ними ролей. Роль лікаря, наприклад, передбачає такі рольові дії та їх послідовність: привітання з «хворим», його обстеження та опиту­вання, вислуховування роботи серця та дихання, виписування рецеп­ту. По мірі розвитку сюжетно-рольової гри дошкільника ігрові дії на­бувають все більшої згорненості, водночас їх кількість та складність у їх послідовності зростають. Згорненість ігрових дій проявляється як їх виконання в умовному плані, заміна предметних дій їх позначен­ням за допомогою мовлення. Так, якщо для дитини 3-х років важливо «годувати» ляльку, імітуючи схеми рухів дорослого з використанням тарілки, виделки, ложки, чашки з наборів дитячого посуду чи їхніми замінниками, то у старшого дошкільника ці дії замінюються словами «моя «донька» обідає, я годую її супчиком, котлетками з макарона­ми, а ось компот, пий компот». Таким чином, увага у дитячих іграх переноситься з процесу відтворення дій дорослого, характерних для певної їхньої функції, на моделювання взаємин між ролями в усій їх­ній складності. Зростає кількість моментів спілкування між ролями, під час якого вирішуються різноманітні проблеми взаємовідносин: кому відвести «доньку» до дитячого садка - папі чи мамі; «синок» не хоче їсти обід - «мама» його вмовляє, переконує тощо.

Здатність дитини діяти в грі в уявному плані знаменує собою зна­чні психічні зміни. Як зазначав О.В.Запорожець, на основі зовніш­ньої ігрової діяльності у дитини формується розумовий план: здат­ність створювати системи узагальнених, типових образів предметів і явищ та вміння здійснювати різні їх уявні перетворення, подібні тим, які дитина виконувала реально з матеріальними об'єктами [Цит. за: 153, с. 72].