2.5. Взаємовідносини дошкільників у грі

Сюжетно-рольова гра виступає могутнім засобом розвитку між- особистісних відносин дітей. Моделюючи взаємини дорослих у грі, діти водночас засвоюють навички спілкування, взаємодії, співпраці, навчаються виступати один щодо одного у різних позиціях.

У роботах Д. Б. Ельконіна та його послідовників доведено, що у сюжетно-рольовій грі міжособистісні відносини дітей розвиваються у двох головних напрямах: як рольові й реальні. Рольові відносини ви­магають побудови взаємин дітей на основі взаємозв'язку між ролями, визначеними у грі. Гра у лікарню розгортається на основі відносин лікаря й пацієнта; у магазин - продавця й покупця; у сім'ю - доньки й матері чи батька тощо. Мовлення й невербальні компоненти спілку­вання дітей набувають відповідного змісту, жестів, інтонацій.

Перші визначають вибір і розподіл ролей, виявляються в різнома­нітних репліках, зауваженнях, вимогах, висловлених відповідно до обраної ролі та у співвідношенні з іншими ролями. Розподіл ролей - важливий момент у виникненні гри. Нерідко дитина-лідер нав'язує товаришам нецікаві ролі, а сама бере на себе найпривабливішу, незва­жаючи на бажання інших. Якщо дітям не вдається домовитися про розподіл ролей, то гра розпадається, або хтось з дітей виходить з неї.

Чим старше дитина, тим більше прагне до спільної з однолітками гри, тим більше схильна погодитися виконувати непривабливу роль заради того, щоб увійти до ігрового об'єднання. Вона стримує свої особисті бажання і підкоряється вимогам інших дітей.

У виборі партнерів для спільних ігор дошкільники керуються своїми симпатіями, етичними якостями ровесника, його ігровими вміннями. Важливе значення має наявність в однолітка привабливих ігрових предметів.

Реальні відносини між дітьми розгортаються як в сюжетно-рольовій грі, так і поза нею. У контексті сюжетно-рольової гри їх змістом висту­пає організація гри дітьми: вибір сюжету, підбір замінників, атрибутів, розподіл ролей, узгодження суперечливих питань по ходу гри. Діти оці­нюють ігрові дії один одного, дають певні вказівки стосовно виконання ролі. Часто реальні відносини суперечать рольовим. Так, один з дітей ви­конує роль вчителя й дає вказівки «учневі». Проте у реальних відноси­нах «учень» виступає із зауваженнями на адресу неправильної, на його думку, поведінки «вчителя». Між дітьми часто виникають конфліктні ситуації щодо розподілу ролей. У молодших школярів такі ситуації пе­реважно закінчуються виходом з гри одного з дітей. Старші дошкільни­ки погоджуються і на виконання небажаної для себе ролі заради збере­ження стосунків з ровесником. По ходу гри переважають рольові вза­ємини дітей, а реальні відбуваються на етапі організації гри та у її ході як окремі фрагменти-включення у зміст рольових взаємин дітей.

ВИСНОВКИ про особливості сюжетно-рольової гри дошкільника: - джерелом розвитку сюжетно-рольової гри виступає супереч­ність між бажанням дошкільника діяти як дорослий і реаль­ними можливостями реалізації цього бажання;

-                      сюжетно-рольова гра виступає провідною діяльністю дошкіль­ника і становить умову його нормального психічного та осо- бистісного розвитку;

-                      структура сюжетно-рольової гри складається з уявної ситуації (сюжету і змісту), ігрової ролі та ігрових дій, з системи реаль­них та рольових взаємовідносин дітей;

-                     у сюжетно-рольовій грі у дитини формується свідоме підпо­рядкування суспільно заохочуваним правилам і нормам, що становить зміст розвитку довільності поведінки як суттєвої властивості особистості;

-                      використання предметів-замінників свідчить про розширення внутрішніх психологічних компонентів у діяльності дитини, сприяє розвитку уяви, плануючих, моделюючих дій, які ста­новлять основу знаково-символічної функції свідомості;

-                      на основі зовнішньої ігрової діяльності у дитини формується розумовий план дій (створення ігрової ситуації, планування сюжету, розподілу ролей);

-                     у сюжетно-рольовій грі між дітьми складаються рольові та ре­альні взаємовідносини, що виступають основою засвоєння ди­тиною системи взаємовідносин між людьми.