2.2. Зв'язок малювання із грою та мовленням дитини

Малювання дошкільника тісно переплітається з грою. Процес малювання розгортається як своєрідна гра. Графічні зображення фіксують розгортання сюжету гри, допомагають розвивати його. На­приклад, дитина зображає прямокутник: «Ось стіни. Але вони в по­вітрі зависають. (Домальовує високий фундамент.) Це скеля. Фортеці на скелях будують, щоб туди без дозволу ніхто не пройшов». З відпо­відними коментарями на малюнку з'являється огорожа, хвилі океа­ну біля підніжжя скель, ліфт від замку до підніжжя, балкон і вікна в будинку. З аморфної початкової ідеї формується насичений диферен­ційований образ. По суті, дитина створює умови ситуації, в яких за­цікавлено діє.

Малюючи, дитина ніби виступає учасником зображуваних подій, вносить у ці події інших учасників, між якими виникає взаємодія. Герої малюнків діють і переживають, як живі істоти, тобто дитина використовує такий художній прийом як одухотворення. Дошкіль­ник намагається відобразити взаємозв'язки між об'єктами, розви­ток ситуації, показати динаміку події. Так, Христина К. (7;0) зобра­зила сходи і двох дівчаток, що стоять поряд, спиною і обличчям до глядача. Вона пояснила: «це Попелюшка йде на бал і повертається» [153, с 90].

Гра у процесі малювання справляє подібний до ігрової діяльності вплив на розвиток психіки й особистості дитини. Малюнок стає тією образною основою, яка полегшує для дитини осмислення свого досві­ду, формування в неї внутрішнього плану дій. Зображаючи на своїх малюнках свою сім'ю, дитина має змогу самостійно визначати коло необхідних для побуту предметів, осмислює способи їх використан­ня, роль кожного члена сім'ї у різних ситуаціях. Так, дитина хоче зо­бразити сім'ю під час обіду. Значить, потрібно намалювати ті предме­ти, які використовуються під час обіду: стіл, тарілки, каструлі тощо. Діти і батько сидять за столом, а мама з тацею підходить до столу.

У процесі малювання дитина спирається на умовну ситуацію, ха­рактерну для гри. Актуалізація умовної ситуації для дитини досяга­ється за допомогою мовлення. Мовлення слугує важливим засобом фіксації образів дитини, які використовуються для побудови вну­трішнього плану створення малюнка. При цьому внутрішній план не тільки зумовлює внесення змін та доповнень у малюнок, але й сам перебудовується під впливом осмислення зображеного. За допомо­гою мовлення дитина доповнює намальований зміст уявним або тим, що неможливо чи важко зобразити (етичні якості, розвиток подій, звуки), пояснює зміст зображення; долає можливі помилки, техніч­ні бар'єри, що поглиблюють несхожість малюнка з задуманим. Так, Олечка Р. (6 р. 5 міс.) малює трикутник і пояснює: «Це в мене дах. А тут буде море. А під дахом - діти будуть ховатись від сонечка». Вод­ночас компенсація технічної недосконалості малюнка за допомогою мовлення може і гальмувати розвиток власне малювання.

Мовлення допомагає підключити до створення малюнка оточую­чих. Дитина звертається до дорослого по допомогу, з метою дізнатися про його думку. Так, Наталка М. (6 р. 8 міс.) запитує: «Як показати, що пташка полетіла у теплі краї, а навесні повернеться?».

За допомогою коментування малюнка дитина привертає до себе увагу однолітків, які часто стають помічниками та співвиконав- цями. Микола П. (6 р. 4 міс.): «У мене найкращий замок буде. Ось тут потрібно намалювати підйомний міст». Петро Л.: «Я зможу міст намалювати. Я бачив такі у кіно». У мовленні дитини проступає її ставлення до намальованого. Воно переважно є позитивним, насиче­ним оптимістичними емоціями, вірою дитини у власні сили.

Важливу роль мовлення відіграє у процесі розвитку здатності ди­тини до створення задуму. Спочатку мовлення носить констатуючий описуючий характер, слугує засобом осмислення малюнка, поява якого відбувається стихійно. Діє схема: намалював-пояснив.

На другому етапі мовлення включається у покрокове створен­ня задуму. Малюнок виникає в результаті послідовного планування дитиною його окремих деталей. Мовлення допомагає намітити на­ступний крок, проговорити можливі варіанти продовження малюн­ка. Ніна У. (4 р. 8 міс.): «Намалюю будиночок для собачки. (малює будку) А хто буде її годувати? Треба для господаря теж будинок нама­лювати (малює будинок). А біля будинку треба клумбу зробити. Тут квіти ростимуть».

На останньому етапі задум якомога повніше продумується напе­ред, являючи собою програму послідовних дій.

Розробка задуму складається з виділення його змісту, відбору ма­теріалу, передбачення послідовності у роботі, оцінки досягнутого у порівнянні із задуманим. Старший дошкільник може формулювати і реалізувати задум, але без спеціального навчання задуми дітей навіть 5-7 р. часто не деталізуються і розвиваються по ходу створення зобра­ження. Успішність втілення задуму виявляє, наскільки правильно дитина вміє оцінити свої образотворчі вміння і спланувати посильну для себе роботу.

Малювання на основі задуму, самостійне знаходження засобів для його втілення, нове оригінальне рішення в створенні образу характе­ризують прояви творчості дитини, появу в неї внутрішнього ідеально­го плану дій, який відсутній у ранньому дитинстві.

ВИСНОВКИ про особливості розвитку образотворчої діяльності в дошкільному віці:

-                     зміст малюнків дошкільника зумовлений досвідом ознайом­лення з оточуючим, розвитком його розумової діяльності та образотворчих умінь, індивідуально-статевими особливостя­ми (ставленням до предмету, інтересами);

-                     дошкільники використовують такі виразні засоби як лінія і колір (провідні), композиція і величина, володіння якими вдосконалюється і дозволяє старшому дошкільнику передати багатий зміст малюнка;

-                     малювання дошкільника тісно переплітається з грою та мов­ленням;

- у процесі малювання розвивається вміння створювати і втілю­вати задум за допомогою плануючої функції мовлення. Спо­чатку малювання відбувається без задуму, потім задум ство­рюється по ходу малювання, і - нарешті - формується до по­чатку малювання.