1.2. Поява активного мовлення

Розвиток здатності дитини розуміти мовлення дорослого відбу­вається разом із формуванням передумов для появи активного мов­лення. Мовний апарат дитини дозволяє їй самій породжувати перші окремі звуки та їх поєднання. Ці звуки включаються у важливе но­воутворення немовлячого віку - в комплекс пожвавлення. Під час звертання дорослого з ласкавими словами дитина реагує сміхом і звука­ми - спочатку приголосними «кх» (гукання). З 4-х міс. з'являються звуки, схожі на голосні та на спів (вокалізації). Ці звуки супроводжу­ють спілкування між дитиною та дорослим, а також вимовляються дитиною при відсутності дорослого. З 5-6 місяців виникають спроби дитини привернути увагу дорослого до себе за допомогою звуків. У за­своєнні мовлення важливе значення відіграє сприймання мовлення дорослого та наслідування йому. Характерним є явище, коли спро­би повторити звуки і слова дорослого виносяться за рамки ситуації сприймання мовлення дорослого. Спочатку створюється враження, що дитина ніяк не відреагувала на мовлення дорослого, а через дея­кий час раптово дорослий чує від дитини вимовлені ним раніше сло­ва. Тому у засвоєнні мовлення важливе значення відіграє накопичен­ня досвіду спілкування між дитиною й дорослим (кумуляція).

З 2-го півріччя дитина вимовляє переважно поєднання звуків - склади, які поєднуються із її мімікою та жестами (лепет). Призна­чення лепету полягає у тому, що дитина звертається до дорослого із певними вимогами: дати якийсь предмет, припинити певну дію (коли не хоче їсти, чи купатись) тощо. До кінця 1-го року дитина не тільки звертається до дорослого, але й відповідає на його впливи за допомо­гою мовлення; з'являються перші слова, зрозуміти які, не врахову­ючи міміку, жести дитини та ситуацію практично неможливо. Тому лепет вважається особливим жестикуляторним мовленням.

Перші слова, які засвоює дитина, позначають добре знайомих їй осіб та предмети: мама, баба, кіт. Їх кількість досягає 20 слів. Зв'язок між словом і предметом не стійкий, тобто дитина слабо засвоїла зна­чення слова. Вона називає певним словом не тільки позначуваний ним предмет, але й інші, що мають подібну виразну ознаку: словом «кіт» називає хутряну шубку. Не чітко розмежовуються предмети та дії з ними: словом «мий» дитина називає мило. Тому розуміння дорос­лим перших слів дитини вимагає опори на ситуацію, на сприймання предметного оточення, жестів, міміки дитини. Водночас для дитини слова наділені певним смислом, за ними стоїть певна реальність, що свідчить про засвоєння власне звукових оболонок слова, а не просто поєднання звуків. На кінець немовлячого віку виникає фонемна ста­дія у розвитку мовлення дитини.

ВИСНОВКИ щодо особливостей розвитку мовлення в немовлячо- му віці:

-                      засвоєння структури рідної мови відбувається у дитини через мовлення - спілкування за допомогою мовних засобів;

-                     джерелом розвитку мовлення дитини виступає її комуніка­тивна потреба;

-                     протягом немовлячого віку триває підготовчий період до за­своєння активного мовлення, який завершується фонемною стадією;

-                     перший досвід спілкування дорослого з дитиною призводить до початку в засвоєнні пасивного мовлення - дитина починає розуміти слова дорослого та регулювати свою поведінку у від­повідь на них;

-                     у межах пасивного мовлення виникає здатність дитини вста­новлювати зв'язок між назвою предмету і самим предметом;

-                     активне мовлення розвивається на основі проходження дити­ною етапів гуління, гукання, лепету, жестикуляторного мов­лення;

-                     лексичний запас дитини до кінця 1 р. становить до 20 слів, що позначають знайомих осіб та предмети.