3. Характеристика мовлення дитини дошкільного віку 3.1. Засвоєння всіх сторін мови та функцій мовлення

У процесі оволодіння мовою як специфічною системою знаків (фо­нем, морфем, слів, синтаксичних конструкцій) розвивається знакова функція мовлення. У дошкільному віці відбувається засвоєння всіх рівнів мовної системи. Дитина добре розрізняє фонеми та слова, що відрізняються між собою лише однією фонемою: люк - лак; нога - нова тощо. Це свідчить про добре розвинений фонемний слух. Змен­шується кількість звуків мовлення, які дитина не може правильно вимовляти. До 6-7 років вимова стає чистою. У протилежному ви­падку порушення вимови набувають стійкого характеру та вимага­ють допомоги логопеда. Дитина усвідомлює звукову будову слова і словесний склад речення. Задача звукового аналізу слова не виникає спонтанно, а ставиться перед дітьми в процесі спеціального навчання. Вже в 4 роки у дітей можна сформувати розрізнення на слух твердих і м'яких, дзвінких і глухих приголосних, назву першого звуку в слові. Старші дошкільники визначають послідовність всіх звуків в слові.

Лексика значно розширюється. Розуміння дитиною значення слів стає стабільним та позаситуативним. При цьому дитина інтуїтивно орієнтується на суттєві ознаки групи предметів, яку позначає слово. Так, словом «трикутник» дитина називає всі фігури з 3-ма сторона­ми, незалежно від кольору, розміру, матеріалу. Серед прикметників багато слів на позначення рис характеру людини (веселий, злий, до­брий), які дитина засвоює завдяки включенню у конкретні ситуації міжособистісної взаємодії, де ці якості проявляються: злий, бо зава­жає дітям гратись, обдурює; добрий, бо допомагає, схвалює. Дитина прагне розширити свій словник, намагається зрозуміти нове слово. Таким чином у неї спостерігається пізнавальне ставлення до системи мови. Нерідко, дитина наділяє почуте своїм смислом. К. Чуковський зауважував: «Дитина несвідомо вимагає, щоб у звуках був смисл, щоб у слові був живий ...образ; а якщо цього немає, дитина сама надає не­зрозумілому слову бажані образ та смисл.

Вентилятор в неї - вертилятор.

Міліціонер - вулиціонер.

Екскаватор - пісковатор.

Коклюш - кашлюш» [162, с. 89].

Для того, щоб зрозуміти значення слів, дитині необхідно спира­тись на свій чуттєвий досвід. Найкраще засвоюються слова, з якими дитина постійно зустрічається та діє. Є. А. Аркін дослідив, що у мові дитини 4-х р. доля іменників певної теми спадає згідно з наступним списком: житло, їжа, одяг, тварини, рослини, міський побут, части­ни тіла, професії, техніка та інструменти, нежива природа, час, со­ціальні явища, родові поняття, геометричні фігури, абстрактні слова.

У граматиці дитина інтенсивно засвоює парадигму форм слова (відміни, ) та практично орієнтується на окремі частини слова, зокре­ма суфікси. Першими (на межі раннього та дошкільного віку) засвою­ються суфікси зі значенням зменшення-перебільшення; позитивної- негативної емоційної оцінки.

Засвоєння морфемного складу слів виявляється та закріплюється в самостійному словотворенні, що характерне для дитини 2-5 років. Широку палітру дитячого словотворення представляє Корній Чуков- ський у книзі «Від двох до п'яти». Ось хлопчик запитує:

-    Ви і шишку поливати будете?»

-    Так.

-    Щоб виросли шишенята?»

Або інше: «Жив-був пастух. Його звали Макар. І була в нього до­чка Макарона» [162, с. 75].

Мовне експериментування на 5-му році виявляється також у сло­весних каламбурах, коли дитина підбирає слова, подібні за звучан­ням, кілька разів з інтересом повторює їх, порівнює звучання та зна­чення, радіє своїм відкриттям. Викликає у дитини інтерес і римуван­ня слів. З'являється гра словами. Дитина навмисно змінює звучання слова, придумує слова не співвіднесені з предметами. Мовне експе­риментування являє собою процес активного творчого засвоєння сис­теми мови дитиною. Слово стає об'єктом перетворень дитини, здій­снюваних за законами словотворення, обмеження яких дитина ще не усвідомлює. Дитина не розуміє, чому співвідношення коза і козел не можна поширити на стрекоза - стрекозел [162, с. 73]. За аналогією покласти-викласти дитина просить маму висолити занадто солоний суп [162, с. 100].

Поступово у дитини формується здатність встановлювати словес­ний склад речення. Спочатку дошкільник відноситься до речення як до смислового цілого. Далі виникає аналіз інтонаційно-смислових груп: іменників і дієслів. На питання, скільки слів у реченні «Діти граються м'ячем?», дитина відповідає: «діти - перше слово, грались м'ячем - друге». І лише в результаті навчання діти виділяють всі сло­ва, виключаючи службові частини мови.

Помітно ускладнюється регулююча функція мовлення. Дитина не просто здатна виконувати інструкції дорослого, але прагне, щоб вони були мотивовані. Дорослий розвиває у дітей свідоме виконання своїх вимог. За допомогою мовлення дитина впливає на дорослого і однолітка. Інструкції дорослого ускладнюються, передбачають вико­нанні дитиною послідовної низки дій. Вони набувають характер по­яснень дитині порядку роботи. Наприклад, дорослий поясню дітям, як слід діяти, щоб намалювати гарний пейзаж, виліпити з пластиліну грибочок. Пояснення дорослого супроводжує показ, а лише потім до роботи приступають самі діти. У таких завданнях розвивається здат­ність приймати та втримувати інструкцію, що відіграватиме важливу роль у шкільному навчанні.

Завдяки мовленню у дитини розвивається внутрішній план діяль­ності, який випереджує практичне виконання. Дошкільник починає діяти за принципом «сім раз відмір - один раз відріж». Мовлення до­зволяє краще зрозуміти свій план, розділити його на етапи, зафіксу­вати задум, продумати наявність умов та засобів виконання. Прак­тичне досягнення результату стає більш швидким, точним, правиль­ним. Планування поєднує практичну й розумову діяльність в єдине ціле, надає їм організованості та цілеспрямованості. Діти планують свої ігри, малювання, аплікації тощо.