3.2. Розвиток зв'язного мовлення дошкільника

Успіхи в оволодінні активним мовленням проявляються в удоско­наленні форм мовлення зі значно більшим вмістом вербальних засобів, ніж жестикуляторне та ситуативне. З'являються контекстна і пояс­нювальна форми мовлення (А. М. Лєушина), які до кінця дошкільно­го віку набувають все більшого поширення. Ситуативне мовлення за­лишається при цьому поширеною формою також. Суттєва відмінність ситуативного й контекстного мовлення полягає у мірі їх співвіднесе­ності із наочною ситуацією. Ситуативне мовлення цілком зрозуміле лише у зв'язку із ситуацією. Контекстне передбачає опору кожного наступного висловлення на попереднє. Таким чином у контекстному мовленні зростає роль вербальних засобів. Його одиницею виступає не слово, а речення. Виникнення контекстного мовлення забезпечується збагаченням словника і засвоєнням граматичної будови мови.

Властивості контекстності та ситуативності також виявляються у дитячих діалогах. Здатність послідовно пов'язувати окремі вислов­лення між собою стають основою для появи зв'язного мовлення, яке ще називають пояснювальною формою мовлення. До її виникнення підводить розвиток спілкування дошкільника із дорослими та з ро­весниками. Ситуативно-ділове спілкування з ровесниками спонукає до узгодження дій дітей у процесі обговорення, пояснення один одно­му своїх бажань, прагнень. Ще більше вимагає цього позаситуативно- ділова форма спілкування, яка до 7 років не встигає сформуватись у всіх дітей. Так само і пояснювальне мовлення розвинене у дошкіль­ників по-різному. Його розвиток залежить не тільки від успіхів в ово­лодінні словом, але і від можливостей мислення дитини, здатності знаходити аргументи «за» і «проти», встановлювати причинно-на- слідкові зв'язки. Пояснювальне мовлення передає достатньо склад­ний зміст. Наприклад:

Дорослий: У які ігри ти любиш гратись? Чому?

Євген: Граємось у школу, у лікарню, магазин. Люблю гратись у магазин, у мене мама - продавець. А Миколка любить гратись у водія та пасажирів. В нього брат водить машину.

До кінця дошкільного віку у мовленні з'являються ознаки поза- ситуативності: дитина відмежовує слово від предмету. Ця здатність розвивається на основі розвитку звукового аналізу слова та виділення слів з речень. Ці вміння становлять основу для подальшого засвоєння грамоти дитиною.

У старшому дошкільному віці яскраво виявляється процес ди­ференціації та інтеграції мовлення у системі пізнавальних функцій. Мовлення стає окремим і регульованим інтелектуальним процесом, свідченням чого є формування самоцінної мовної діяльності, прямо не пов'язаної з практичними діями. Дитина включається у бесіди на по- заситуативні теми (наприклад, широкого пізнавального змісту; щодо моральних якостей, оцінки вчинків героїв казок чи оповідань), само­стійно складає оповідання, казки. віршики. Такий рівень мовлення вимагає спеціальної роботи дорослого по розвитку зв'язного мовлення.

ВИСНОВКИ про особливості розвитку мовлення в дошкільному віці:

-                     відбувається засвоєння всіх сторін мови, формуються її нові форми та вдосконалюються функції мовлення;

-                     дитина повністю оволодіває фонемним складом мовлення, правильно чує та вимовляє звуки;

-                     активно розширюється лексика дитини при опорі на її чуттє­вий та практичний досвід;

-                     засвоєння граматики полягає в оволодінні парадигмою форм іменників та дієслів, що спирається на виділення морфемного складу слова;

-                     складається пізнавальне ставлення до мови (дитина пізнає за­кони рідної мови в процесі словесного експериментування);

-                     формуються нові форми мовлення - контекстна та поясню­вальна, що становлять основу зв'язного мовлення дитини;

-                     розвивається регулююча (свідоме виконання інструкцій до­рослого, поява самоінструкцій); плануюча (випереджує прак­тичну дію) функції мовлення;

-                     мовлення інтегрується та диференціюється із іншими інтелек­туальними процесами.