4. Розвиток різних видів сприймання дитини від народження до 7 років : Дитяча психологія : B-ko.com : Книги для студентів

4. Розвиток різних видів сприймання дитини від народження до 7 років

Сприймання простору

Немовля орієнтується приблизно у радіусі 2-3 м навколо осно­вного місця свого перебування - ліжечка, коляски або манежу.

У цьому просторі малюк навчається ходити, втримувати і маніпулю­вати з предметами.

У ранньому віці дитина починає краще розуміти слова дорослого, які допомагають їй орієнтуватись у просторі. Коментування дій ма­люка у просторі словами дорослих (догори, донизу, далеко, близько) дозволяє дитині достатньо швидко зрозуміти основні просторові від­ношення.

Після року малюк оволодіває ходьбою, яка розширює його жит­тєвий простір, він самостійно пересувається з кімнати до кімнати. Розвиток предметних дій також сприяє цьому процесу. Формується характерна для людини система просторових координат, у якій точ­кою відліку стає власне тіло. Інтенсивний розвиток предметних дій зумовлює виділення провідної руки (найчастіше правої), що бере най­більш активну участь у предметних діях. Дитина орієнтується в на­прямах вперед-назад, догори-донизу, вправо-вліво, або рухаючись в ту або іншу сторону, або змінюючи положення корпусу, голови, рук і контролюючи ці рухи зором (М. В. Вовчик-Блакитна). Позначення просторових відношень у мовленні нечітке, узагальнене, що вира­жається у переважному використанні вказівних займенників «тут», «там», значення яких уточнюється за допомогою жестів в єдності з оточуючою ситуацією.

Роль мовлення у просторовому сприйманні зростає у дошкільно­му віці, причому зниження ситуативності мовлення призводить до позначення просторових відношень за допомогою слів і, як наслідок, до розуміння дитиною залежності просторових відношень від точки відліку. Спочатку дитина оцінює просторові відношення виключно з погляду свого положення в просторі. Формування більш узагаль­нених уявлень про простір у старшому дошкільному віці забезпечує здатність дитини визначити напрями і щодо інших осіб та предметів.

Іншим важливим видом сприймання, що вирізняється за форма­ми існування матерії, є сприйняття часу. Цей вид сприймання важ­ко дається дитині через відсутність безпосередніх наочних виявлень часу. Хід часу позначається за допомогою годинника та виявляється як процес виконання діяльності, як набуття предметом певних змін, як зміни, що виникають у зовнішності живих організмів (зростан­ня, старіння). Відносність у фіксації проміжків часу ще більше ви­ражена, ніж у просторовому сприйманні: незабаром, завтра, вчора, наступного дня мають сенс тільки стосовно певного моменту часу. Точність сприймання часу залежить від змісту і характеру діяльнос­ті, стану людини на даний момент. Тривалість проміжків часу може переоцінюватись (пройшло 5 хвилин, а людині здається, що 8), або недооцінюватись. Тривалість приємних подій, періоду виконання ці­кавої роботи недооцінюється. Діти довго не розуміють логіки часових відношень, плутаються у їх розрізненні, не сприймають дуже тривалі часові періоди (рік, століття).

Важливу роль у розвитку сприймання часу маю ритмічно повто­рювані побутові процеси, режим дня, до якого дорослі привчають ди­тину з перших днів життя. Протягом немовлячого віку у дитини міц­но закріплюється специфічно людський біоритм денної активності та нічного відпочинку. Завдяки цьому дитина відрізняє день і ніч, засво­ює їх найбільш помітні ознаки (вдень світить сонечко, вночі - місяць тощо). До 3 р. діти вирізняють нетривалі й конкретні часові відрізки з менш помітними зовнішніми ознаками: (ранок-вечір), пов'язані з виконанням дитиною різних режимних моментів: вранці вона про­синається, одягається, снідає; ввечері - вечеряє, снідає, дивиться по телебаченню «На добраніч, діти», засинає. Дитина дошкільного віку навчається орієнтуватись за годинником, який часто вважає причи­ною плину часу. Внаслідок такого уявлення дитина іноді переводить стрілки годинника, щоб очікувана подія настала швидше, або щоб відкласти її. Вона добре орієнтується на ті часові проміжки, що їх від­лічує годинник: хвилина, година, доба. Знайомство дитини з кален­дарем формує її уявлення про тиждень, місяць, рік. Головна роль у розвитку сприйняття часу належить дорослому, який виділяє часові відрізки, встановлює їх зв'язок з діяльністю малюка і позначає сло­вом (Т. Д. Ріхтерман).

На матеріалі сприйняття творів живопису М. Н. Зубарєва розкри­ла рівні у розвитку сприймання прекрасного дошкільником:

I   рівень - молодший дошкільник. Дитина радіє знайомим пред­метам, які впізнала на картинці, але не усвідомлює різницю предмета із його образом. Малюк нерідко плутає зображену і реальну дійсність: намагається зірвати з картинки намальовані квіти або взяти намальо­вані яблука. Такі спроби говорять про те, що малюнок ще не виступає для дитини замінником, знаком реального об'єкту, а малювання не стало власне зображувальною діяльністю. Оцінка красивого-некра- сивого носить практичний характер (вибрав картинку з шафою тому, що «лялька буде складати туди одяг»), з погляду значущості зобра­женого для виконання дій («тому, що тут поїзд, можна доїхати на дачу»).

II    рівень - середній дошкільник. Початок усвідомлення елемен­тарних власне естетичних якостей, що роблять картину привабливою.

Привабливе викликає у дитини приємні емоції, що виступають осно­вою формування естетичної насолоди. Ознаками привабливого ста­ють, насамперед кольори, їх поєднання, потім - форма і композиція, просторові співвідношення на живописному творі.

ІІІ рівень - старший дошкільник. Зміст художнього образу роз­ширюється, доповнюється попереднім досвідом дитини. Тому вона виходить у розумінні картини за межі зображеного. Наприклад, ди­тина описує картину: «Хлопчик тримає рибу. Він, напевно, ходив на річку, сидів з вудкою...» і т. д.

ВИСНОВКИ про розвиток різних видів сприймання дитини:

-                     у дитини до кінця дошкільного віку формуються види сприй­мання за формами існування матерії (простору, часу) та за змістом сприйманих об'єктів (сприймання творів мистецтва і літератури);

-                     сприймання простору дитиною полягає у формуванні уявлень про основні просторові відношення (догори-донизу, ліворуч, праворуч, далеко-близько), про точку відліку при їх оцінці);

-                     для формування сприймання часу важливу роль відіграють повторювані режимні моменти, використання зовнішніх опор відліку часу - годинника та календаря;

-                     дитина вирізняє такі відтинки часу, як хвилина, година, день- ніч, доба, тиждень, місяць, рік;

-                     сприймання прекрасного розвивається від зародження есте­тичних оцінок на основі практичної значущості зображеного до власне естетичних критеріїв (кольору, форми, композиції).