10.2. Етапи аудиту та їх характеристика

Аудиторська перевірка передбачає вивчення достовірності вихідної інформації про фінансово-господарську діяльність суб'єктів господарю­вання та формування на їх основі висновків про їх реальний фінансовий стан. При цьому аудитор самостійно визначає форми і методи перевірки на підставі чинного законодавства, існуючих норм і стандартів, умов до­говору із замовником, професійних знань та досвіду.

Проведення аудиту — це певна послідовність здійснення ауди­торських процедур, що реалізуються через упорядковану системи спо­собів та прийомів дослідження фактів господарського життя, в залеж­ності від мети та завдань аудиту. Тому процес аудиторської перевірки умовно поділяють на окремі етапи залежно від терміну, змісту і приз­начення виконуваних аудитором процедур.

З позиції найбільш загального представлення процесу аудиту доці­льно виділяти наступні етапи (табл. 10.1).

Таблиця 10.1

ЕТАПИ ПРОВЕДЕННЯ АУДИТУ

№ п/п

Етап

Процедура

1

Підготовчий

Визначення основних напрямків перевірки, підписання дого­вору та планування;

2

Проміжний

Здійснення поглибленої оцінки системи бухгалтерського об­ліку та внутрішнього контролю;

3

Основний

Фізична перевірка активів підприємства та документальна пе­ревірка рахунків бухгалтерського обліку, фінансової звітності

4

Заключний

Складання звіту про проведену аудиторську перевірку та ау­диторського висновку про достовірність перевіреної звітності

На підготовчому етапі аудитор знайомиться з бізнесом підприємс- тва-клієнта, вивчає основні напрями та специфіку його фінансово- господарської діяльності (зокрема, отримує інформацію про види про­дукції, що виготовляється, чи послуг, які надаються клієнтам; вивчає головних постачальників та покупців, ринки збуту, становище підпри­ємства на ринку і його конкурентоспроможність; отримує дані про ор­ганізаційну структуру підприємства, місце розташування, географічне положення; вивчає фінансову, торговельну та соціальну політику під­приємства). Крім того, аудитор повинен вивчити результати поперед­ніх аудиторських перевірок та наслідки контролю іншими установами й організаціями; провести загальну оцінка організації і функціону­вання систем бухгалтерського обліку та внутрішнього контролю; екс­прес-аналіз фінансового стану підприємства з метою визначення осно­вних фінансово-економічних показників та зон ризику, що дозволить спрямувати аудиторську перевірку на ті сфери і системи, які мають особливе значення і потребують більше уваги.

На підготовчому етапі аудитор проводить особисті бесіди з керівни­цтвом та персоналом підприємства, знайомиться з установчими докуме­нтами, оцінює результати роботи внутрішнього аудитора; аналізує стан та перспективи розвитку підприємства, вивчає зовнішню інформацію, що стосується діяльності клієнта (публікації в періодичній пресі, про пі­дприємство, поточні економічні процеси в галузі і т.п.).

На основі зібраної інформації аудитор приймає рішення про мож­ливість прийняття замовлення на проведення аудиторської перевірки. Підтвердженням домовленостей щодо проведення аудиту є надсилан­ня від аудитора (аудиторської фірми) підприємству-клієнту Листа- зобов'язання, в якому зазначають мету та обсяг аудиторської перевір­ки, ступінь відповідальності аудитора перед клієнтом, додатково роз'яснюються права, обов'язки клієнта.

Порядок складання Листа-зобов'язання визначено МСА 210 «Умо­ви домовленостей про аудиторську перевірку», зокрема в ньому обов'язково необхідно зазначати:

— мету аудиторської перевірки;

— відповідальність управлінського персоналу підприємства-клієн- та за фінансову звітність, її повноту та достовірність;

— обсяг аудиторської перевірки;

— форма звітів і висновків за результатами завдання;

— застереження щодо ризику, що деякі суттєві викривлення мо­жуть залишитися невиявленими у наслідок існуючих обмежень ауди­торської перевірки;

— вимога про вільний доступ до документації та іншої інформації потрібної для аудиторської перевірки.

— посилання на законодавчі й нормативні акти, на підставі яких проводиться аудит (закони, правила, положення та інструкції, які сто­суються порядку ведення бухгалтерського обліку, підготовки бухгал­терської звітності і проведення аудиту).

Додатково (за потреби) можна обумовлювати: — домовленість про залучення інших аудиторів та експертів;

— домовленість про залучення до перевірки внутрішніх аудиторів, а також інших працівників замовника;

— координація роботи з попереднім аудитором;

— обмеження відповідальності аудитора, де це об'єктивно виправдано;

— подальші угоди між аудитором і замовником.

Необхідно відмітити, що форма і зміст Листів — зобов'язань для різних замовників можуть бути різними.

Після підписання Листа-зобов'язання аудитором та клієнтом, ук­ладається Договір на аудиторську перевірку. Перш ніж дати остаточну згоду на здійснення аудиту, аудитор повинен реально оцінити можли­вість його якісного виконання та врахувати вимоги професійних етич­них правил.

Договір на аудиторську перевірку — документ, що засвідчує факт досягнення домовленості між аудитором і клієнтом про прове­дення аудиторської перевірки, закріплює права, обов'язки і відповіда­льність сторін.

Зміст договору може бути різним залежно від конкретної ситуації, домовленостей між замовником і виконавцем, проте, основними пунк­тами договору повинні бути:

— назва документа;

— номер;

— місце та дата укладання;

— преамбула (повні назви виконавця та замовника, прізвища упов­новажених посадових осіб, що підписали договір);

— предмет договору;

— період, за який проводиться перевірка;

— мета та обсяг робіт;

— зобов'язання сторін, їх права та відповідальність;

— порядок здавання та приймання виконаних робіт;

— строки виконання;

— вартість зазначених у договорі робіт та порядок розрахунків;

— реквізити сторін;

— особливі умови (у разі потреби);

— додатки до договору (за необхідності).

Після підписання договору аудитору слід розробити план та про­граму аудиторської перевірки, що дозволять ефективно та вчасно про­вести аудит.

На проміжному етапі аудитор повинен провести детальний аналіз, оці­нку надійності та ефективності функціонування системи бухгалтерського обліку та внутрішнього контролю, визначити, якою мірою він може довіря­ти інформації, що міститься в облікових записах і документації. При цьому аудитор керується МСА 400 «Оцінка ризиків та внутрішній контроль».

Вивчення системи внутрішнього контролю досягається завдяки:

— вивченню результатів попередньої аудиторської перевірки;

— опитуванню членів керівництва та персоналу підприємства;

— вивченню розпорядчої документації (службові інструкції, поло­ження) підприємства-клієнта;

— перевірки документів і записів в системі обліку і внутрішнього контролю;

— спостереженню за діяльністю і операціями підприємства, вико­нанням бухгалтерських операцій.

На цьому етапі аудитор розробляє наскрізні тести на відповідність внутрішнього контролю. Якщо система надійна і діє ефективний внут­рішній контроль, то аудитор може дозволити собі провести менш де­тальну перевірку достовірності обліку і звітності. У випадку ненадій­ності внутрішнього контролю або у разі його повної відсутності ауди­тору слід упевнитись у точності звітності за допомогою виконання великої кількості аудиторських процедур.

Згідно МСА 400 при дослідженні системи бухгалтерського обліку аудитор повинен визначати і розуміти:

—  основні класи операцій, що здійснюються суб'єктом господа­рювання;

—  санкціонування таких операцій;

—  суттєві облікові записи, підтверджувальні документи і рахунки у фінансовій звітності;

—  процес ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності.

Аудитору при вивченні системи бухгалтерського обліку необхідно перевірити дотримання підприємством загальноприйнятих принципів обліку; з'ясувати структуру системи бухгалтерського обліку; вивчити схему документообороту на підприємстві; визначає послідовність здійснення облікових операцій; здійснити аналітичний огляд рахунків підприємства.

Якщо аудитором на проміжному етапі буде виявлено помилок бі­льше, ніж він попередньо очікував, то йому слід зробити відповідні коригування плану і програми аудиторської перевірки в наступних етапах аудиту.

Основний етап аудиту передбачає:

—  фізичну перевірку активів підприємства;

— документальну перевірку рахунків бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Фізична перевірка активів підприємства передбачає оцінку резуль­татів інвентаризації. Для цього аудитор чи його асистент спостеріга­ють за проведенням інвентаризації, оцінюють дотримання її загально­прийнятої методики, перевірюють правильність документування результатів. Крім того аудитор сам робить окремі вибіркові перевірки активів з метою порівняння власних результатів інвентаризації та да­них підприємства. У разі виявлення суттєвих розбіжностей з багатьох найменувань цінностей, аудитор має право вимагати від керівництва підприємства повторного проведення інвентаризації.

Документальна перевірка рахунків бухгалтерського обліку та звіт­ності підприємства здійснюється відповідно до загального плану ауди­ту. Аудитор на основі процедур, проведених на попередніх етапах, складає програми контролю окремих ділянок обліку та статей фінан­сової звітності, враховуючи при цьому оцінку систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю підприємства-клієнта. Виконання цих програм, через застосування спеціальних аудиторських процедур та тестів дає можливість зробити висновки щодо показників звітності. Результати проведеного аудиту узагальнюються в проміжних виснов­ках щодо кожної статті звітності, розробляються рекомендації щодо виправлення помилок в облікових регістрах та звітності.

На цьому етапі аудитор також проводить аналіз фінансової звітно­сті за період перевірки, який дозволяє оцінити динаміку і тенденції ро­звитку підприємства та його перспективи на майбутнє.

Заключний етап передбачає складання звіту про проведену ауди­торську перевірку та аудиторського висновку про достовірність пере­віреної звітності.

Аудитор на основі попередньо отриманих аудиторських доказів формулює думку про фінансову звітність підприємства. Аудиторський висновок формулюється з урахуванням подальших подій, які сталися після дати складання звітності, але до дати закінчення аудиторської перевірки. Ці події можуть суттєво вплинути на перевірену звітність (наприклад, банкрутство дебітора вимагає віднесення на витрати (зби­тки) підприємства його заборгованості) або на подальше функціону­вання підприємства (наприклад, стихійне лихо, яке сталося після за­кінчення звітного періоду і завдало значної шкоди підприємству).

Звіт і висновок щодо аудиторської перевірки передається замовни­кові.