11.2. Джерела аудиторських доказів, прийоми і способи їх одержання

Крім того, робота, що її виконує аудитор для формування думки базується на його судженнях, зокрема, про:

—  збирання аудиторських доказів (наприклад, під час визначення характеру, часу та обсягу аудиторських процедур);

—  формування висновків на основі зібраних доказів (наприклад, визначення обґрунтованості оцінок, зроблених управлінським персо­налом під час складання фінансових звітів).

Крім того, на переконливість доказів, доступних для формування висновків про конкретні твердження (наприклад, операції з пов'яза­ними сторонами), можуть впливати інші обмеження. Для цих випадків у деяких МСА визначено спеціальні аудиторські процедури, що завдя­ки характерові конкретних тверджень, дають достатні аудиторські до­кази за відсутності:

—  незвичайних обставин, які збільшують ризик суттєвих викрив­лень за межі звичайно очікуваного, або

—   будь-якої ознаки наявності суттєвих викривлень.

Аудиторові слід планувати та виконувати аудиторську перевірку

для зменшення аудиторського ризику до прийнятно низького рівня, який узгоджується з метою перевірки. Аудитор зменшує аудиторський ризик шляхом розробки та виконання аудиторських процедур для отримання достатніх та відповідних аудиторських доказів, щоби бути в змозі формулювати обґрунтовані висновки, на яких базуватиметься аудиторська думка. Якщо аудитор зменшив аудиторський ризик до прийнятного рів низького рівня, отримають обґрунтовану впевненість.

Природа, часта обсяг процедур збирання доказів залежать від са­мого завдання. Теоретично можливі необмежені варіації процедур збирання доказів. Практично ж, ці варіації дуже важко вказати чітко та однозначно.

Практик повинен намагатися вказати їх чітко та однозначно, вико­ристовуючи при цьому форму, прийнятну для завдання з надання об­ґрунтованої впевненості чи завдання в надання обмеженої впевненості.

«Обґрунтованийрпвень» — це концепція, щз стосується отримання доказів, щз є необхідними для того, щзб практик міг зробити висновок відносно інформації з предмету завдання, взятої в цілому.

—  оцінку на основі цього розуміння ризиків, що інформація з пред­мету завдання може бути суттєво перекручена;

—  відповідь на оцінені ризики, яка б включала в себе розробку за­гальних підходів до ризиків та визначення природи, часу та обсягу по­дальших процедур;

—  виконання подальших процедур, чітко пов'язаних з визначеними ризиками, із застосуванням сполучення перевірок, спостережень, підт­верджень, перерахунків, повторного виконання деяких процедур, аналі­тичних процедур та запитів. Ці подальші процедури включають проце­дури перевірки на суттєвість з отриманням підтверджуючої інформації з джерел, незалежних від відповідальної сторони, та, в залежності від природи предмету завдання, тестів ефективності системи контролю;

—  оцінку достатності та відповідності доказів.

«Обґрунтована впевненість» є меншою за абсолютну впевне­ність. Зменшення ризику завдання з надання впевненості до нуля май­же неможливе або дуже витратне в результаті дії таких факторів, як:

—  використання вибіркового тестування;

—  обмежень, властивих внутрішньому контролю;

—  факту, що більшість доказів, що є доступними для практика, скоріше переконуючі, ніж остаточні;

—  використання судження під час збору та оцінки доказів та фор­мулювання висновків на основі цих доказів;

—  в деяких випадках характеристики предмету завдання при їхній оцінці чи вимірюванні по відповідним критеріям.

Для виконання як завдання з надання обґрунтованої впевненості, так і завдання з надання обмеженої впевненості потрібні навички ви­конання таких завдань, знання методів та збір достатніх та відповідних доказів, що буде частиною ітеративного систематичного процесу ви­конання завдання, який включає отримання розуміння предмету за­вдання та інших обставин завдання. Природа, час та обсяг процедур збору достатніх та відповідних доказів під час виконання завдання з надання обмеженої впевненості навмисно обмежені в порівнянні за­вданням з наданням обґрунтованої впевненості. Деякі предмети за­вдань можуть покриватися окремими стандартами чи положеннями, що стосуються процедур збору достатньої відповідної інформації під час виконання завдань з надання обмеженої впевненості.

Для одержання аудиторських доказів використовують інфор­мацію з різних джерел. Основними з них є: засновницькі документи (статут, засновницький договір, свідоцтво про реєстрацію); Головна книга, реєстри синтетичного та аналітичного обліку, первинні докуме­нти, які підтверджують факти здійснення господарських операцій; акт, довідки перевірок і ревізій контрольно-ревізійних служб, податкової інспекції, розрахунки платежів у бюджет та позабюджетні фонди; но­рмативна інформація (оцінки, тарифи, норми витрат, норми виробітку тощо). При необхідності використовують адміністративно-організа­ційну інформацію, до якої належать накази, розпорядження, протоко­ли, договори, ліцензії, контракти тощо.

Підроблені документи

Основними прийомами документального контролю є: економіч­ний аналіз, перевірка документів за формою і змістом (огляд докумен­тів), математична перевірка, зіставлення документів, нормативна пере­вірка, поопераційна (хронологічна) перевірка, письмові пояснення, письмові запитання.

Аудиторські докази можна отримати шляхом наступних ме­тодів:

^ фізичний огляд; ^ пряме твердження; ^ аналіз документів від третіх осіб; ^ аналіз документів від підприємства; ^ арифметичний контроль аудитора;

^ аналітичне дослідження — порівняння з даними: минулих років; майбутніх років; подібних підприємств. ^ усна інформація.

Одним із найбільш доказових джерел інформації є первинний до­кумент, де фіксується кожна господарська операція. Тому особливу увагу слід приділити визначенню підробок в документах.

Після формально-правової перевірки документів вони можуть ха­рактеризуватись як доброякісні, тобто правильно оформлені, вірно ві­дображаючи здійснені операції, або як недоброякісні.

Ознаки недоброякісних документів показано на рис. 11.1. При перевірці аудитор орієнтується на можливі відхилення в обліко­вих даних, які можуть вплинути на достовірність звітних показників.

Документи, які відображають дані неякісних документів

Неправильно оформлені документи

Рис. 11.1. Класифікація недоброякісних документів

Недоброякісні документи

До таких відхилень належать:

1. Неадекватні записи в обліку — відображення фінансової інфор­мації в системі рахунків в неповному обсязі (відображення в обліку не всіх, фактично здійснених, господарських операцій).

2.           Нереальність облікової інформації.

3.           Відсутність дозволу на проведення господарської операції.

4. Неправильне віднесення інформації до певного звітного періоду, несвоєчасне здійснення операцій.

5.           Арифметична неточність.

Такі відхилення можуть бути допущені як ненавмисно, так і на­вмисно.