13.3. Відповідальність суб'єктів аудиторської діяльності

магниевый скраб beletage

Специфіка відповідальності аудитора закладена в меті аудиту: за­свідчити достовірність, повноту та законність наданої інформації щодо дій і подій господарюючого суб'єкта з метою зниження до найменшо­го ризику користувачів інформації.

Аудитори, за неналежне виконання своїх обов'язків, несуть профе­сійну, дисциплінарну та майнову відповідальність перед: органами, які видали свідоцтво на право зайняття аудиторською діяльністю, ауди­торською фірмою, клієнтом (замовником), третіми особами. За навми­сне приховування істини та видачі позитивного висновку, що призвели до шкоди до аудиторів може бути застосована кримінальна відповіда­льність, відповідно до законодавства України.

Згідно з Законом України «Про аудиторську діяльність» (ст. 17) аудит здійснюється на підставі договору між аудитором (аудиторсь­кою фірмою) та замовником.

У ході виконання аудиту відповідальність, згідно з договором, розпо­діляється між аудитором, замовником та третіми особами (інвестори, кре­дитори, постачальники, акціонери тощо). Аудитор несе відповідальність перед замовником за професійну думку. Замовник несе відповідальність перед аудитором за фінансову звітність та вхідні залишки за рахунками, а також перед третіми особами в порядку черговості погашення боргів.

Існуючі в Україні нормативні документи по різному трактують ві­дповідальність аудитора за недотримання умов укладеного договору, а також структуру договору. В Законі України «Про аудиторську діяль­ність» зазначається, що в договорі на проведення аудиту та надання інших аудиторських послуг передбачаються предмет і термін перевір­ки, обсяг аудиторських послуг, розмір і умови оплати, відповідаль­ність сторін. За неналежне виконання своїх обов'язків аудитор несе майнову та іншу відповідальність, визначену в договорі відповідно до чинного законодавства. Розмір майнової відповідальності аудиторів не може перевищувати фактично завданих замовнику збитків з їхньої ви­ни. Крім того, за неналежне виконання своїх професійних обов'язків аудитора Аудиторською палатою України можуть застосовуватися стягнення у вигляді попередження, зупинення дії сертифіката на тер­мін до одного року або анулювання сертифіката.

Ст. 22 Закону України «Про аудиторську діяльність» передба­чає, що порядок застосування стягнень до аудиторів (аудиторських фірм) визначається Аудиторською палатою України, а її рішення щодо стягнень можуть бути оскаржені в суді.

АПУ окремим рішенням затвердила Положення про Дисципліна­рну комісію Аудиторської палати України (Рішення АПУ №176/9.2 від 266.04.2007 p.), яким визначаються її головні завдання. До них, зо­крема, відносяться:

—  розгляд матеріалів дисциплінарного впровадження по фактам порушення аудиторами та аудиторськими фірмами України вимог За­кону України «Про аудиторську діяльність», стандартів аудиту та норм професійної етики;

—  прийняття рішень, спрямованих на запобігання в аудиторській практиці порушень професійних та законодавчих вимог щодо ауди­торської діяльності та її якості.

Дисциплінарна відповідальність — це вид юридичної відповідаль­ності, що полягає у застосуванні до працівника конкретних заходів стягнення за скоєні ним дисциплінарні провини.

Дисциплінарна провина — це протиправне навмисне невиконання або неналежне виконання своїх службових обов'язків.

Метою дисциплінарної відповідальності є:

а)  дотримання внутрішнього трудового розпорядку підприємства;

б)  виховання як самих порушників трудової дисципліни, так і інших працівників, щоб запобігти порушенням трудової дисципліни з їх боку.

Розрізняють загальну та спеціальну дисциплінарну відповідальність.

Загальну дисциплінарну відповідальність несуть працівники за невиконання або неналежне виконання своїх трудових обов'язків, пе­редбачених трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Спеціальна дисциплінарна відповідальність відрізняється від за­гальної колом осіб, до яких вона застосовується та колом суб'єктів, уповноважених її застосовувати, порядком оскарження тощо (напри­клад, до суддів, державних службовців).

Застосовують наступні дисциплінарні стягнення: зауваження, до­гана, звільнення з роботи.

За один і той же проступок може бути накладено тільки одне дис­циплінарне стягнення. Накладене дисциплінарне стягнення відобража­ється в наказі, що виданий органом або посадовою особою, яка його застосувала, або усно (наприклад, зауваження) та оголошується винній особі під розписку.

Дисциплінарні скарження можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку.

Цивільна відповідальність — це встановлені нормами цивільного права юридичні наслідки невиконання або неналежного виконання особою передбачених цивільним правом обов'язків, що пов'язано з порушенням суб'єктивних цивільних прав іншої особи.

До цивільної відповідальності аудиторські фірми (аудитори) при­тягуються за рішенням господарського суду. Такі судові справи сто­суються недостовірності звітності, яку аудитор не виявив, в результаті чого клієнт поніс збитки у вигляді сплати штрафів, пені тощо. Клієнт у цьому випадку стверджує, що аудитор міг би встановити недостовір- ність, якби не його недбалість або низька кваліфікація.

Матеріальна відповідальність — один із видів юридичної відпо­відальності, який полягає в обов'язку працівників відшкодовувати у встановлених законом межах майнову шкоду, заподіяну з їх вини під­приємству, в якому вони працюють.

Чинним законодавством передбачені наступні види матеріальної відповідальності працівників: повна, обмежена і колективна.

Повну матеріальну відповідальність за чинним законодавством несуть працівники у випадках заподіяння збитків за їх вини, якщо:

— на працівника покладена повна матеріальна відповідальність за заподіяний збиток при виконанні трудових обов'язків;

— коли збиток завдано діями працівника, що мають ознаки дій, які переслідуються у кримінальному порядку;

— при складанні письмового договору про прийняття працівником повної матеріальної відповідальності за забезпечення збереження май­на та інших цінностей;

— якщо майно та інші цінності були одержані працівником у підз­віт за разовим дорученням;

— коли збиток завданий нестачею, навмисним знищенням, псу­ванням майна та інших цінностей.

При обмеженій матеріальній відповідальності працівник відшко­довує збитки у заздалегідь встановлених межах, як правило, у кількос­ті неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або кількості поса­дових окладів. Керівники підприємств, структурних підрозділів та їх заступники несуть обмежену матеріальну відповідальність.

Відшкодування матеріального збитку проводиться при наявності письмової згоди працівника за розпорядженням керівництва підпри­ємства. Розпорядження керівництво може зробити не пізніше двох ти­жнів після дня виявлення завданого працівником збитку. При відсут­ності письмової згоди працівника утримання не проводяться і питання відшкодування збитку розглядається за поданням адміністрації народ­ним судом.

Для звернення адміністрації до суду з питань відшкодування з пра­цівників матеріального збитку, завданого підприємству, встановлені такі терміни:

— за збитки, завдані підприємству при виконанні трудових обов'яз­ків працівниками — один місяць від дня виявлення завданого збитку;

—  в усіх інших випадках спричинення підприємству збитку — один рік від дня його виявлення.

Днем виявлення збитку вважається день, коли адміністрації підп­риємства стало відомо про наявність збитку. Днем виявлення збитку, виявленого в результаті інвентаризації, вважається день складання ві­дповідного рішення інвентаризаційної комісії.

В умовах ринкових відносин набувають особливої уваги економіч­ні відносини між суб'єктами господарювання, що ґрунтуються на ви­конанні угод поставок. Нерідко від порушення договірних стосунків сторонам завдаються збитки, розмір яких може визначити аудитор. Висновки аудитора використовуються для обґрунтування позовних вимог, що подаються до арбітражних судів різних рівнів.

Таким чином аудиторська перевірка забезпечує відшкодування матеріальних збитків, завданих підприємству, що сприяє збережен­ню власності, раціональному використанню ресурсів та правовому регулюванню економічних відносин між суб'єктами господарю­вання.

За звичайними цивільно-правовими угодами сторони несуть відпо­відальність тільки одна перед іншою, а аудитор несе відповідальність перед клієнтом і перед третіми особами, які є користувачами фінансо­вої звітності клієнта, засвідченої висновками аудитора.

Проблема відповідальності аудиторської фірми (аудитора) перед третіми особами є досить актуальною, оскільки треті особи також можуть зазнати збитків в результаті недостатньої якості аудиту, а саме:

—  торгові кредитори не зможуть повернути значні суми, якщо компанія дебітор буде ліквідована в результаті банкрутства;

—  банки, які надали великі позики, можуть не одержати їх у зазна­чені терміни; банк може вимагати, щоб аудиторська фірма відшкоду­вала нанесені збитки, посилаючись на те, що аудит проведено з нена­лежною ретельністю;

—  інвестори, які, покладаючись на перевірену аудитором фінансо­ву звітність, вирішили придбати акції компанії чи всю компанію;

—  власники облігацій чи інших боргових цінних паперів можуть зазнати збитків у результаті значного зниження платоспроможності підприємства.

Сучасний погляд на проблему відповідальності перед третіми осо­бами такий: аудиторів, як правило, притягують до відповідальності за виявлену недбалість перед третіми особами при існуванні таких умов:

—  повинен існувати «обов'язок турботи». Встановлення «обов'яз­ку турботи» має бути справедливим і розумним;

—  аудитор повинен враховувати, що фінансова звітність скоріше всього буде використана позивачем з метою, на яку останній вказує в позові. Прп цьому повинні бути розумні умови, які дали б можливість передбачити, що на звітність будуть покладатися;

—  позивач повинен належати до категорії осіб, які, як правило, по­кладаються на зазначену фінансову звітність, тобто остання умова пе­редбачає відповідний рівень близькості.

Проблема визначення рівня відповідальності аудитора перед треті­ми особами в судовому порядку постійно змінюється і не є до кінця ясною і визначеною.

Новацією в справах про недбалість стала ідея про те, що ситуація, коли позивач «надмірно поклався» на фінансову звітність і висновок аудитора, є «взаємною недбалістю». Це означає, що у випадку прийн­ятті інвестиційних рішень, коли справа стосується обвинувачення в недбалості, позивач повинен скористатися більш широким колом дже­рел, і, надмірно покладаючись на недбалу складену фінансову звіт­ність, він сам сприяє виникненню власних збитків. У справах, де мож­на встановити факт взаємної недбалості, розмір штрафів аудитора, визнаного недбалим, значно зменшується. В сучасних умовах дотри­муються концепції порівняльної недбалості, згідно з якою потрібно зробити порівняння (на відсотковій основі) халатності третьої особи і недбалості аудитора, і відповідальність кожного буде визначена за ві­дносним рівнем вини кожної зі сторін. При цьому позивач повинен довести, що він діяв би інакше, як би фінансова звітність, на яку він поклався показала дійсний збиток, а не неправдивий прибуток, і він не став би купувати зазначену компанію.

Кримінальна відповідальність — це вид юридичної відповідаль­ності, суть якої полягає у застосуванні судом від імені держави до осо­би, що вчинила злочин, державного примусу у формі покарання.

Згідно із законодавством України кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винна у здійсненні злочину, тобто та­ка, яка навмисно або з необережності вчинила передбачене криміналь­ним законом соціально небезпечне діяння. Кримінальна відповідаль­ність виражає офіційну оцінку поведінки особи як злочину, а її самої — як злочинця.

Юридичними фактами, що породжують вказані відносини та цим зумовлюють кримінальну відповідальність особи, є:

—  суспільно небезпечна поведінка особи, яка порушує криміналь­но-правові норми;

—  наявність обвинувачувального вироку суду, в якому ця поведін­ка визнана конкретним злочином;

—  вступ даного вироку в законну силу.

Аудитор може бути притягнутий до кримінальної відповідально­сті, визнаний винним у кримінальних злочинах. Кримінальна відпо­відальність настає у разі навмисного приховування істини з корисли­вою метою.