1.2. Характеристика суб'єктів малого підприємництва згідно законодавства України

Підтримка малого підприємництва здійснюється відповідно до Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, програми підтримки малого підприємництва в Автономній Республіці Крим, регіональних та місцевих програм підтримки малого підприємництва, які затверджуються відповідно до законодавства.

Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні є комплексом заходів, спрямованих на реалізацію державної політики щодо вирішення проблем розвитку малого підприємництва. Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні затверджена Верховною Радою України шляхом прийняття відповідного закону, а саме Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19.10.2000 p. № 2063-III.

Нині цей Закон (єдиний в Україні, дія якого стосується сфери малого підприємництва) визначає правові засади державної підтримки суб'єктів малого підприємництва незалежно від форми власності з метою якнайшвидшого виходу з економічної кризи та створення умов для розширення впровадження ринкових реформ в Україні.

Кабінет Міністрів України щорічно разом із проектом Закону України про Державний бюджет України подає на розгляд Верховної Ради України інформацію про стан виконання Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні та обґрунтування виділення коштів на виконання заходів щодо реалізації зазначеної Програми в наступному бюджетному році із зазначенням джерел фінансування.

Але у чинному законодавстві в Україні тісно переплелися такі поняття як малий бізнес, мале підприємство і платник єдиного податку. Необхідно розібратися: хто ж з них має право сподіватися на державну підтримку своєї діяльності?

Отже, основу малого бізнесу становлять невеликі (малі) підприємства, характерними ознаками яких є незначна кількість штатних працівників та невеликі обсяги виробництва.

Але, до вступу в силу з 01.01.2004 р. нового Господарського кодексу України основним критерієм віднесення суб'єктів господарювання до числа малих підприємств були не тільки кількісні критерії, а і сфера діяльності підприємства. Так, у 1991 році п. 2 ст. 2 Закону про підприємства було встановлено, що до малих підприємств відносяться новостворювані і діючі підприємства: у промисловості і будівництві — з чисельністю тих, що працюють до 200 осіб; у інших галузях промисловості — до 50 осіб; у науці і науковому обслуговуванні — до 100 осіб; у галузях невиробничої сфери — до 25 осіб; у роздрібній торгівлі — до 15 осіб.

Розглядаючи кількісні критерії поділу підприємств на великі, середні та малі в межах України, треба опиратися на ст. 63 глави 7 Господарського кодексу України, яка зазнала змін разом з Законом № 2063-III після вступу в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань регулювання підприємницької діяльності» від 18.09.08 г. № 523-17.

У Законі України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19.10.2000 p. № 2063-III наведено визначення суб'єкта малого підприємництва, якими вважаються фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середньооблікова чисельність за звітний період (календарний) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг річного валового доходу з 2008 р. не перевищує 70 млн грн.

Одже, малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний фінансовий рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує 70 млн грн.

Великими тепер визнаються підприємства, де працює більше 250 осіб, а дохід перевищую 100 млн грн.

Усі інші підприємства вважаються середніми.

Таким чином, дія Закону № 2063 поширюється на суб'єктів малого підприємництва незалежно від форми власності, у тому числі тих, що функціонують у галузі сільського господарства. Виняток становлять довірчі товариства, страхові компанії, банки, ломбарди, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи, суб'єкти підприємництва, які здійснюють діяльність у сфері грального бізнесу, обміну валют, є виробниками та імпортерами підакцизних товарів, а також суб'єкти підприємництва, у статутному капіталі яких частка вкладів юридичних осіб, що не можуть мати статусу суб'єкта малого підприємництва, перевищує 25 %.

Як бачимо, поняття малого підприємства та суб'єкта малого підприємництва — юридичної особи збігаються між собою, що надає право малим підприємствам сподіватись на державну підтримку.

У той же час не можна не згадати про існування Указу Президента «Про внесення змін до Указу Президента України № 727 від 03.07.1998р. «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» № 746/99 від 28.06.1999 p., в якому наводяться кількісні критерії суб'єктів малого підприємництва, які надають право на використання спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності. Згідно з Указом № 727 система сплати єдиного податку запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва:

• фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їхніх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн;

юридичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності будь- якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн грн.

Дія цього Указу не поширюється на:

суб'єктів підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» у частині придбання спеціального патенту;

довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово- кредитні та небанківські фінансові установи;

суб'єктів підприємницької діяльності, у статутному капіталі яких частки, що належать юридичним особам — учасникам та засновникам даних суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25 %;

фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами;

спільну діяльність, визначену п. 7.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (334/94-ВР).

Зазначимо, що цим Указом для суб'єктів малого підприємництва був спрощений не тільки бухгалтерський облік, але й оподаткування і звітність. Таким чином, з'явилося поняття «Платник єдиного податку» (суб'єкт малого бізнесу), тобто суб'єкт малого підприємництва, який побажав перейти на спрощену систему оподаткування, обліку і звітності і отримав Свідоцтво про право сплати єдиного податку.

Таким чином, всі суб'єкт малого бізнесу діляться на 3 групи:

які скористалися правом переходу на спрощену систему оподаткування, обліку і звітності;

які таке право мають, але не порахували потрібним (вигідним) його реалізувати;

які не мають права переходу на спрощену систему оподаткування, обліку і звітності.