ІІ. Передача інших слов'янських назв українською мовою

магниевый скраб beletage

1.          Українською буквою е передаються: польські іе, болгарська та сербська е, чеські е, е після приголосних: Белич, Броневський, Веслав, Залеський, Мечислав, Міцкевич, Крлежа, Ботев, Кара- велов, Мічатек, Скерлич, Недич, Седлачек, Бевк, Левстик, Гвез- дослав, Сенкевич, Сераковський, Ценкий, Чапек.

2.          Польське сполучення літер іо передається:

а)    через йо після б (бе), п (пе), в (ве), м (ем), ф (еф): Голембйов- ський, Пйотровський, Мйодович;

б)    через ьо після м'яких приголосних: Аньолек, Генсьорський, Козьолецький.

3.           У південно-слов' янських власних назвах (болгарська, ма­кедонська, сербська, хорватська, словенська мови) буква и (ла­тиною — і) передається через и: Величков, Єлин-Пелин, Филипов, Миладинов, Прличев, Скерлич, Давичо, Гундулич, Зринський, Се- лишкар, Левстик, Житков, Христов, Караджич, Милетич, Радич, Ягич; але через ї після голосного: Раїч, Стоїч; а на початку сло­ва — через і: Ікономов, Ілієв, Івич, Ігнатович.

4.           У польських, чеських і словацьких прізвищах і передається:

а)    через і на початку слова та після приголосного: Івашкевич, Зволінський, Лінда, Міцкевич, Індра, Єдлічка, Мічатек, Ду- ніковський, Норвід, Щецін, Гавлічек, Сабіна, Мінач, Понічан, Тімрава;

б)    через и після букв, що позначають шиплячі звуки (ж (же), ч (че), ш (ша), щ (ща)) і в суфіксах -ик-, -ицьк-, -ич(-евич, -ович): Пшибишевський, Гощинський, Івашкевич, Конопниць- ка, Жижка, Сладкович, Тренчин, Бжозович, Козицький, Ко- перник, Шимчак, Гавлик, Міклошич, Фучик.

5.           Через и передаються польська, чеська, словацька літера у (ла­тиною): Брандис, Пшибось, Виспянський, Тил, Мисливечек, Ша- фарик, Масарик, Пташинський.

6.           Білоруські прізвища передаються за традицією наближено до української вимови: Журавський, Богданович, Короткевич, але близько до білоруського звучання: Бядуля, Янка Купала, Цьотка, Колас, Самуйльонок і под.

7.           Польські носові а, е в прізвищах та географічних назвах переда­ються:

а)    сполученням літер ом, ем перед губними приголосними: Домбровський, Заремба, Кемпа; Домброва, Дембиця;

б)    сполученням літер он, ен перед іншими приголосними: За- йончек, Пайонк, Пйонтек, Свьонтек, Венгжинович, Єндри- ховський, Свенцицький; Конт, Ченстохова.

8.           Слов' янські власні назви прикметникового походження оформ­люються так, як українські прикметники, при цьому словотворчі форманти -ськ(ий), -цьк(ий), -дзьк(ий), що постали на місці

-ск(і), -цк(і), -sk(i), -ck(i), -dzk(i), -sk(y), -ck(y), пишуться з м'я­ким знаком, перед цими суфіксами м'який знак пишеться лише після л (ел): Гомулицький, Городецький, Грудзький, Завадський, Смирненський, Раковський, Конеський, Црнянський, Рачкий, Джальський, Пшибильський, Залеський, Яблонський, Красицький, Палацький, Каменський, Тайовський, Барт-Цішинський.

9.             В усіх інших випадках м'якість попередніх приголосних переда­ється літерами і, ю, я та в кінці слів — ь (м'яким знаком): Сят- ковський, Дзюравець, Дзісь.

В усіх слов'янських географічних назвах кінцевий приголосний основи [ц] пом'якшується, зокрема в суфіксах -ець, -аць, -иця: Повенець, Крагуєваць, Столаць, Дембиця, Ломниця, Речиця.

10.       Прикметникові закінчення білоруських прізвищ -ьі, чеських -у, польських -у, болгарських -и передаються через -ий: Бялий, Гарт- ний, Гуляшкий, Неврлий, Неєдлий, Новотний, Палацький.

11.       У географічних назвах, що мають у польській мові форму, спіль­ну з відповідною українською (з [і], що не чергується з [е]), іа пе­редається через і: Біла Підляська, Білосток.

12.       Польська й чеська літера е, що вживається в географічних назвах із суфіксом -ц- (лат. -с-), зберігається: Бельце, Кельце; Кошице, Лі­дице, Пардубице. Ці географічні назви не змінюються за відмінка­ми. Назва Закопане має форму прикметника середнього роду од­нини й, отже, відмінюється за зразком: Закопане, Закопаного, За­копаному й т. д.

13.       Прикметникові закінчення, що входять до складу слов'янських географічних власних назв, передаються відповідними україн­ськими: Банська Бистриця, Нові Замки, Стальова Воля, Чеський Крумльов.

14.       Польська літера о, що вживається в суфіксі -ow у географічних на­звах передається через у: Жирардув, Жешув, Томашув-Мазовець- кий і т. ін., але традиційно Грубешів, Краків.

15.       Географічні назви, не вживані без номенклатурних слів, перекла­даються: Аравійське море, мис Доброї Надії, Перська затока, Пів­нічний Льодовитий океан.

Завжди перекладаються прикметники на позначення розмірів, вза­ємного розміщення та сторін світу, що вживаються в складі геогра­фічних назв: Великий каньйон, Нижній Новгород, Південна Америка, Північний полюс.

Вправа 72

Серед поданих нижче слів знайдіть ті, у яких допущені помилки.

A.          1. Писарев. 2. Гордєєв. 3. Афанасьєв. 4. Подьячев. 5. Алексеєв. 6. Ломтєв.

Б. 1. Верьовкін. 2. Новоселов. 3. Артьомов. 4. Пугачов. 5. Воробйов. 6. Румянцев.

B.          1. Миронов. 2. Шишкін. 3. Чічіков. 4. Ізмаїлов. 5. Снегирьов. 6. Філіппов.

Вправа 73

Запишіть власні назви українською мовою. Поясніть правопис. Исаковский, Руцкой, Семенов, Панферов, Гурьев, Помяловский, Вяльцева, Звягинцев, Филин, Демьянск, Муравьево, Усолье, Иртьіш, Егоршино, Правдинск, Броневский, Зиновьева, Тимирязев, Твердохле- бов, Белинский, Колгуев, Гаврилово, Мьітищи, Грачев, Богачев, Ильин, Мьішкин, Григорович, Новосибирск, Благодарное, Чусовая, Крайний, Крайняя, Чистьіе Прудьі, Прокопьевск, Череповец, Лубянцев, Вязем- ский, Прокофьев, Юрьев, Ильюшин, Саласьев, Вольнов, Глуховец, Водопьянов, Никитин, Слепнев, Анастасьев, Чичерин, Бондарев, Смро- мятников, Голубева, Косарев, Смирнов, Сергеев, Пеночкин, Яковлев, Сергачев, Евсеев, Полевой, Еремин, Ананьев, Лепехин, Кочкарев.

Вправа 74

Перепишіть речення; російські власні назви та утворені від них слова, подані російськими орфографічними засобами, відтворіть укра­їнською мовою.

I. 1. Цікаво й те, що початок широкому використанню соняшника як олійної культури поклав не вчений, а кріпак Данила Бокарев із слободи

Алексеевки Воронежской губернії, змайструвавши в 1829 році руч­ну олійницю (М.Іншин). 2. Михайло Іванович Глинка вважається осно­воположником класичної російської музики. 3. Ми з будинку йшли до моря смуглі, загорілі — Луговской, Светлов і тут же — Вікстрем, Но- нешвілі (Д. Білоус). 4. І Белий, і Блок, і Есенин, і Клюев: Росіє, Росіє, Росіє моя! (П. Тичина). 5. Священну іскру любові до книги Максиму Рильському та його гімназійному товаришеві Михайлу Алексееву, піз­ніше видатному професору літератури, прищепила перша їх учителька російської мови Надежда Новоборская. 6. На ювілейному вечорі звуча­ли твори Грибоедова і Гурилева, Дунаевского і Лепина, Новикова і Про- кофьева, Свиридова і Соловьева-Седого. 7. Пишається школа і тим, що в її стінах навчався письменник Володимир Беляев, автор знаменитої «Старої фортеці», книги, якою зачитувалося не одне покоління юнацтва (За А. Григоренком). 8. У Погорелова від подиву навіть відібрало мову (А. Головко). 9. ^рнст Неизвестний — автор відомих динамічних, вну­трішньо напружених станкових і монументальних композицій (За УСЕ).

10.          У Карташевской бували російські й українські письменники: Пи- семский, Некрасов, Тютчев, Костомаров, Куліш та інші (В. Капустін).

11.                    1. Асеев, сонце, друже мій Асеев! Ти з Курщини, з Чернігівщини я (П. Тичина). 2. — Ну що ж, давайте «За відвагу», — погодився Сави- чев. — Медаль швидше пройде в нагородному відділі. (Л. Первомай- ський). 3. Через сваволю і честолюбство Потемкина лишився без діла один із найталановитіших полководців Росії [Суворов] — саме тоді, коли він їй був потрібний як повітря (С. Добровольський). 4. Абдулаев нюхом чує, що в хаті хтось є (Григорій Тютюнник). 5. В його засобах стільки є спільного з контрапунктом суворим Танеева! (П. Тичина). 6. Для ліквідації прориву на допомогу 2-му кавалерійському корпусу генерала П. О. Белова були направлені 1-а мотострілкова дивізія 40-ї армії під командуванням полковника А.І. Лизюкова і 1-а танкова бри­гада полковника А. М. Хасина (О. Сугак). 7. Слепнев чортибатькнувся (В. Лис). 8. А Толстой продовжував далі: — Доля гіркая у Шевченка, Рьілеева... (П. Тичина). 9. У постійних суперечках з Пятаковим Смир- нов брав гору не тільки своєю теоретичною «підготовкою», але й сво­єю непримиренністю саме до Пятакова (Ю. Смолич). 10. «Я до деякої міри зблизився з Тургеневьім», — писав у кінці травня — на початку квітня 1843 року Белинский В. П. Боткину (Із журналу).

Вправа 75

Перепишіть речення, за допомогою правил поясніть написання слов 'янських власних назв українською мовою.

I.            1. Ян Ласіцький, видаючи в Німеччині свою книгу латинською мовою «Про звичаї і вірування русинів, московитів, татар.» (1582), подав у оригіналі латинськими літерами зразки української мови і народної поезії. (Г. Нудьга). 2. І в час, коли земної кулі Одна єднаєть­ся сім'я, Лунає у всесвітній гулі Твоє, Міцкевичу, ім'я (М. Рильський). 3. М. К. Огінський відомий і як польський композитор, і як політичний діяч. 4. Стоїть на Старомєстському майдані вкарбований у віки Ян Гус, оглядає свій старовинний град (О. Гончар). 5. Наш — Левський, Бо- тев — наш, і славні між людьми Герої вільності — Димитров і Коларов (М. Рильський). 6. Пан Андрій мав зуба на Кшивольського за його за­вжди зухвалі і ґвалтовні виступи (Г. Хоткевич). 7. Із Подєбрад до Праги і назад, Щоб завтра знов полинути, як птиця, Якій ніде надовго не спус­титься, Якій простір і вітер, а не сад (О. Стефанович). 8. З краю в край квітує Вацлавське намєстє, цей празький Хрещатик. (О. Гончар).

II.         У 1555 році з'явилася «Хроніка польська» королівського секрета­ря, історика Марціна Кромера, у якій обстоювалася теза, що «родовим гніздом, колискою слов'янства» є територія України в межах трикутни­ка Дніпро-Карпати-Вісла, звідки слов'янські племена розійшлися на захід і південь. А якщо так, то автохтони цієї території (сучасні укра­їнці) є спадкоємцями, носіями праслов'янської культури. Отже, щоб заглянути в наше минуле, дослідники повинні уважно вивчати куль­туру, побут, пісню й мову українців, які тепер живуть на цих землях. Були навіть запевнення деяких учених, що той, хто опанує українську мову — здобуде ключ до швидкого вивчення всіх інших слов'янських мов, бо українській мові характерні найтиповіші риси слов'янської лінгвосистеми. Цю теорію, яка набула популярності в Європі, підтри­мав інший тогочасний польський історик Ян Красінський, у ХУІІІ сто­літті — В. Суровецький та інші вчені, а в ХІХ столітті її пропагував

славнозвісний чех П. Шафарик. Відомі музикознавці ХІХ століття, зо­крема Л. Ріттенберг, М. Конопашек та інші також закликали уважніше вивчати українську народну музику, пісню, бо в них збереглося най­більше праслов'янських елементів (За Г. Нудьгою).

©А — Сидоров, ти такий великий хлопець, а змушуєш маленького Ру- м 'янцева нести і свій, і твій портфелі. — Це я вчу його допомагати старшим, — відповів Сидоров.

§ 25. Правила милозвучності української мови

Українська мова досягає милозвучності (евфонії — від грецького evqrnvia — милозвучність) зокрема тим, що уникає насамперед збігу го­лосних, а потім приголосних звуків. При цьому пауза сприймається як приголосний: Людей мільярди, і мільярди слів, а ти їх маєш вимовити вперше! (Л. Костенко).

1. Де це можливо, в українській мові в позиції між двома голосними з'являється приголосний (навіть у запозичених словах): павук, ру­їна, мозаїст, китаїст, бобслеїст, атеїзм, атеїст, індоєвропеїст, пантеїст, монотеїст, політеїст, руссоїст, іудаїзм, ламаїзм, пі­фагореїзм, егоїзм тощо.

Цьому сприяє чергування у — в, і — й, -ся------------- сь та ін.: знайшли в

ожиннику; Оксана й Орест; зібралася вчасно.

Уникнення збігу голосних характерне навіть для розмовно-просто­річних (нелітературних) слів:радіво, алоє, даїшник (відДАІ — Державна автоінспекція).

Збіг голосних можливий лише в запозиченнях (досить часто на по­чатку слів чи їх частин): аероіонізатор, іонотерапія, аерозоль, іонооб­мін, Аеліта, Іонічне море, Іоланта, Роу, Уельс, Шоу, Оуен, Ауезов, Іуда, оаза, біоніка, подіум, медіум, аудіювання, аорта, каное, алое.

Крім того, в українській мові збіг голосних може бути в абревіа­турах (як запозичених, так і власне українських) та похідних від них словах: ОАД (Організація Американських Держав), ОАЕ (Об'єднані

Арабські Емірати), УАПЦ (Українська Автокефальна Православна Церква), АЕС, ЕОМ, ОУН, оунівець, ООН, оонівський; запозичених і пи­томих вигуках та звуконаслідуваннях: уа, ау, і-а, вау тощо; а також на межі префікса й кореня чи двох префіксів у власне українських словах:

виокремити, виучуваний, виуджувати, приазовський, приозерний, при­охотити, переіржавіти, переоббивати, переобтяжений, преосвящен­ство, Преображення, неабияк, неістотно, необдумано, необмолочений, неув 'язка, неугавний, неук, уособиця, уодноманітнити та ін.

2. Українська мова різними засобами уникає також збігу приголо­сних, цьому сприяють:

а)    складні фонетичні процеси: чергування, уподібнення та стягування — під час словотворення: моряцький (моряк + ський), калуський (Калуш + ський), петербурзький (Петер­бург + ський);

б)    кріпаччина (а не кріпацьчина), Одещина (а не Одесьчина), їжджу (а не їзджу), тріщина (а не трісчина);

в)     явище спрощення: обласний (область + ний), тижневий (тиждень + евий), провісник (вість + ник);

г)     уникнення апострофа при збігу кореневих приголосних: мав­пячий (а не мавп'ячий),різдвяний (а неріздв'яний),рутвяний (а не рутв'яний), горохвяний (а не горохв'яний);

ґ) уникнення явища подовження в позиції між приголосним та голосним: Керчю (а не Керччю), вістря (а не вістрря чи вістр'я), листя (а не лисття);

д)    поява голосного і в кінці префіксів та прийменників: розі­братися, зів 'янути, підійшовши, надіслати, відігратися, наді мною, переді мною, зі стогоном;

е)     чергування у — в, і — й, з — із — зі(зо), -ся---------------------- сь тощо: му­сив утікати; дощ і вітер; муляж із пап 'є-маше; підхопилася вранці.

Якщо доводиться вибирати між збігом голосних і збігом приго­лосних, то, як правило, усувається збіг голосних, навіть якщо при цьому виникає збіг приголосних: надіслали в травні (а не надіслали у травні), гуркотнеча й скрегіт (а не гуркотнеча і скрегіт).

Примітка. Відхилення від правил милозвучності допускаються лише в художній літературі, особливо поезії, де це зумовлено вимогами ритму: Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька при­чаїлись, коли не знаєш з чого їх почать, бо всі слова уже були чиїмись (Л. Костенко). Світися, правдо, в батьківському слові (Р. Лубківський). Художнику — немає скутих норм. Він — норма сам. Він сам в своєму стилі (І. Драч). Сяйво проймає вам душу, радісно затоплює все і очи­щає... (О. Гончар). Але навіть тут відхилення від норми небажані.