ЕТИЧНИЙ КОДКС ПСИХОЛОГА УКРАЇНИ

магниевый скраб beletage

На 1 Установчому з'їзді Товариства психологів України 20 грудня 1990 року в м. Києві прийнято Етичний кодекс психолога. Цей нормативний акт є гарантом високопрофесійної, гуманної, високоморальної діяльності психологів України, здійснюваної залежно від спеціалізації та сфери їхніх інтересів.

Даний Кодекс є сукупністю етичних норм, правил поведінки, що склалися у психологічному співтоваристві й регулюють його життєдіяльність. Об'єктом досліджень і впливу психологів є вну­трішній світ особистості, тому їхні контакти з іншими людьми повинні бути теплими, доброзичливими, цілющими.

Етичний кодекс сприяє більш успішному здійсненню психо­логами своєї професійної діяльності. Зокрема, шкільним і вузів­ським психологам допомагає у підвищенні ефективності навчан­ня і виховання учнів та студентів; психологам у галузі охорони здоров'я — у виконанні функцій, пов'язаних із профілактикою захворювань, лікуванням, реабілітацією пацієнтів; психологам у сфері державного управління — у психологічному забезпеченні загального і галузевого управління.

Заснована Товариством психологів України Комісія з етики проводить роботу, спрямовану на правильне тлумачення психо­логами Етичного кодексу, здійснює контроль за його додержан­ням, забезпечує формування у психологів сприйняття цього ко­дексу як зобов'язання перед громадськістю, як одного з важливих актів чинного законодавства.

I. Відповідальність

1.1. Психологи несуть особисту відповідальність за свою ро­боту.

1.2. Психологи повинні всіляко запобігати і не допускати ан- тигуманних наслідків у своїй професійній діяльності.

1.3.Психологи повинні утримуватися від будь-яких дій чи за­яв, що загрожують недоторканості особи; не мають права вико­ристовувати свої знання і становище з метою приниження люд­ської гідності, пригнічування особистості або маніпулювання нею; несуть відповідальність за додержання пріоритету інтересів людини.

1.4. На психологів покладається відповідальність за надійність використовуваних методів та програмного забезпечення, валід- ність обробки даних досліджень, у тому числі і тих, які прово­дяться з використанням комп'ютерних технологій.

1.5. Психологи застосовують лише ті знання, якими вони во­лодіють відповідно до своєї кваліфікації, повноважень і соціаль­ного статусу.

II. Компетентність

2.1. Психологи постійно поповнюють свої знання про нові на­укові досягнення в галузі їхньої діяльності, беруться за розв'язання тільки тих завдань, які належать до сфери їхньої компетенції. У разі непосильності завдання психологи передають його іншому досвідченому фахівцеві або допомагають людині, яка звернулася за підтримкою, налагодити контакт з про­фесіоналами, що можуть надати адекватну допомогу.

2.2. Психологи не застосовують методів і процедур, не апро­бованих центральними органами Товариства психологів України. У тих випадках, коли психологічні методики лише проходять ви­пробування (з дозволу контрольних органів Товариства), психо­логи, проводячи експеримент з обмеженим контингентом дослі­джуваних, попереджають їх про застосування неперевірених методів і технічних пристроїв або про свій недостатній рівень оволодіння ними.

2.3.Психолог публікує під своїм ім'ям лише ту працю, яка по­вністю виконана ним самим або містить істотний власний внесок; недопустима публікація з метою особистої, матеріальної вигоди недостатньо підготовлених праць, невалідизованих методик, а психолог не може виконувати практичної роботи, не маючи на­лежної кваліфікації та досвіду.

2.4. Психолог прагне до адекватних знань про свої індивідуа­льні якості та особливості і визначення меж власних професійних можливостей. Особисті психологічні проблеми (які негативно впливають на якість виконання обов'язків) можуть бути показни­ком професійної непридатності і мають якомога швидше коригу­ватися та розв'язуватися психологом.

III. Захист інтересів клієнта

3.1. Психологи суворо додержуються принципу добровільної участі клієнта в обстеженнях. Під час роботи з дітьми, пацієнта­ми з тяжкими психічними розладами (тобто у крайніх випадках) допускаються відхилення від принципу добровільності, але в ме­жах законодавчих норм: обов'язком психолога є намагання нала­годити з клієнтом співробітництво. Психологи утримуються від непотрібних лікувань клієнта.

3.2.Психологи, вступаючи у контакт з особами, для яких він є обов'язково-примусовим (наприклад, у разі проведення психоло­гічної експертизи), не мають права змушувати клієнта повідом­ляти відомості поза його волею, не можуть вживати примусових заходів для одержання даних, крім випадків, коли така інформа­ція сприятиме безпеці оточення або самого клієнта.

3.3. Психологи не беруть участі в діях, спрямованих проти свободи особи. Вони не мають права змушувати клієнта розпові­дати про свою життєву філософію, політичні, релігійні чи етичні переконання, не повинні вимагати відмовитися від них.

3.4.Психологи беруть на себе професійну відповідальність за кваліфіковане обстеження, консультування, лікування. Вони до­мовляються про терміни завершення своєї діяльності або доціль­ність направлення клієнта до іншого компетентного спеціаліста. Відповідальність з психолога знімається, якщо він упевнився, що інший спеціаліст узяв відповідальність за клієнта на себе.

3.5. Психологи не мають матеріальних або особистих приві­леїв, не можуть використовувати свої знання і становище, довір­ливе ставлення і залежність клієнта у власних корисливих інтере­сах. У тих випадках, коли послуги є платними, про фінансові умови домовляються заздалегідь; не встановлюється додаткова оплата за консультації і не береться плата з тих, кого психолог навчає або збирається екзаменувати. Якщо клієнт може отримати психологічну допомогу безкоштовно або меншим коштом в ін­шого фахівця, то психолог інформує про це клієнта.

3.6. Психолог уникає встановлення неофіційних взаємин із клієнтом, якщо це може стати на перешкоді проведенню діагнос­тичної, консультаційної і корекційної роботи з ним. Між психо­логом і клієнтом не повинно бути статевої близькості у період, коли психолог несе відповідальність за нього.

3.7. Психолог має право вирішувати, на якому етапі консуль­тування або лікування можна дати об'єктивний професійний ви­сновок, а у випадках, коли він не може діяти в інтересах клієнта, роз'яснює йому і батькам (опікунам, піклувальникам) реальний стан справ.

3.8.Висновок за результатами проведеного обстеження чи лі­кування робить сам психолог, він не може перекладати це на ін­ших. Психолог повинен чітко і однозначно формулювати висно­вок, так щоб його можна було правильно зрозуміти і використати отримані дані на користь клієнта.

3.9. Психолог не робить висновків і не дає порад, не маючи достовірних знань про клієнта або ситуацію, в якій він перебуває. У звіті (висновку) психолога має міститися лише необхідна і водночас достатня, що відзначається цілковитою надійністю ре­зультатів, інформація для роз'яснення поставленого завдання, вказуватися межі здійснюваних досліджень, характер виявлених симптомів — постійний чи тимчасовий.

3.10. Психолог у доступній формі повідомляє обстежуваному про поставлений діагноз і методи та засоби допомоги. При цьому він зобов'язаний обачливо і обережно висловлюватися щодо ви­явлених патологій у психічному стані клієнта. Психолог обов'яз­ково попереджає про те, хто і для чого може використати ці дані;

він не може приховувати від людини, які офіційні рішення мо­жуть бути винесені на підставі висновку.

Психолог уповноважений особисто запобігати некоректному і неетичному використанню результатів досліджень і повинен ви­конувати цей обов'язок незалежно від посадової субординації.

IV. Конфіденційність

4.1. Психолог зобов'язаний додержуватися конфіденційності у всьому, що стосується взаємин з клієнтом, його особистого життя і життєвих обставин. Виняток становлять випадки, коли виявлені симптоми є небезпечними для клієнта та інших людей, і психолог зобов'язаний поінформувати тих. хто може надати кваліфіковану допомогу.

Конфіденційності можна не додержуватись, якщо клієнт про­сить або згоджується, аби в його інтересах інформацію було пе­редано іншій особі.

4.2. Психолог не збирає додаткових відомостей про обстежу­ваного без його згоди і задовольняється лише тією інформацією, яка потрібна для виконання професійного завдання.

Запис на магнітну стрічку і відеоплівку, фотографування і за­несення інформації про клієнта до комп'ютерних банків даних здійснюється тільки за згодою учасників.

4.3. Психолог зобов'язаний оберігати професійну таємницю, не поширювати відомостей, отриманих у процесі діагностичної і корекційної роботи, додержуватись анонімності імені клієнта (наприклад, під час навчання, в публікаціях). Для демонстрації і прослуховування будь-яких матеріалів потрібен письмовий до­звіл людини, за чиєю згодою вони були написані, на вимогу кліє­нта матеріали негайно знищуються.

4.4. Документація роботи психологів повинна вміщувати лише професійно необхідні матеріали. До цих матеріалів, пов'язаних із конфіденційним змістом діяльності психологів, має виключатися доступ сторонніх осіб. У тих же випадках, коли психологи зверта­ються до інших фахівців, потрібно спеціально ознайомити їх із пи­таннями, що стосуються умов і терміну зберігання таких матеріалів, а також обмежень у використанні інформації про клієнта, і попере­дити про міру відповідальності за недодержання конфіденційності.

4.5.Якщо психолог не в змозі надалі виконувати свої функції, він з'ясовує, чи потрібно зберігати матеріали (також і інформацію, занесену до комп'ютера). В разі потреби психолог повинен переда­ти виконання покладених на нього функцій іншому фахівцеві.

4.6. Психолог інформує клієнтів про правила додержання конфіденційності. Смерть або зникнення обстежуваного не зві­льняє психолога від потреби зберігати професійну таємницю.

4.7. Психолог не передає методичних матеріалів особам, які не уповноважені здійснювати психологічну діяльність; не розкриває суті і призначення конкретної методики (за винятком доступних роз'яснень правоохоронним і судовим органам).

V. Етичні правила психологічних досліджень

5.1.Планування психологічних досліджень передбачає дотри­мання таких умов:

• визначення об'єкта дослідження;

• чітке й однозначне формулювання його мети і завдань;

• встановлення контингенту обстежуваних;

• прогнозування можливостей використання одержаних ре­зультатів — наприклад, оцінювання перспективи професійної ус­пішності, формування спільного колективу, психологічного втручання тощо). Психолог самостійно вибирає методи роботи, керуючись при цьому вимогами максимальної ефективності та наукової обґрунтованості.

5.2. Психолог забезпечує цілковиту надійність результатів, відповідає за рішення, які приймають офіційні особи на основі його висновків та рекомендацій, запобігає можливим помилкам у діяльності непрофесіоналів, котрі допомагають у роботі, але не ознайомлені з вимогами, що стосуються обмежень у використан­ні інформації про досліджуваних. Психолог несе відповідальність за правильне і доступне роз'яснення непрофесіоналам суті засто­сованих психологічних методів, а також за можливі антигуманні наслідки. Щодо психолога використовується принцип, аналогіч­ний принципу презумпції невинності у судочинстві. Вина психо­лога в порушенні Етичного кодексу повинна бути доведена Комі­сією з етики Товариства психологів України.

5.3. Психолог зводить до мінімуму ризик ненавмисного нега­тивного впливу на тих, хто бере участь в експерименті. Коли очі­кується, що дослідження або лікування може викликати у клієнта психогенну реакцію, психолог повинен отримати дозвіл Комісії з етики на проведення роботи з ним. Якщо умови експерименту потребують необізнаності досліджуваних з його суттю і резуль­татами, психолог має пересвідчитися в тому, що це не завдасть шкоди жодному з учасників дослідження. Такі відомості можуть бути розкриті після завершення експериментальної програми.

5.4. Психолог заздалегідь інформує клієнтів про право відмо­витися від участі в дослідженні. Коли ж попри це вони дають згоду взяти участь в експерименті, психолог має переконатися в тому, що таке рішення прийняте незалежно від нього або інших осіб (наприклад, батьків, опікунів, піклувальників, які наполяга­ють пройти обстеження).

VI. Кваліфікована пропаганда психології

6.1. Психологи інформують науковців, учителів, лікарів, широку громадськість про свою галузь діяльності на основі об'єктивних, точних даних таким чином, щоб не дискредитувати професію пси­холога і психологію як науково-практичний комплекс.

6.2. Психолог не виступає з публічними заявами для реклами або самореклами. Розміщуючи у засобах масової інформації ого­лошення про надання психологічних послуг населенню, повідом­ляє тільки своє ім'я, адресу, номер телефону, професійну квалі­фікацію, науковий ступінь, галузь психології, години прийому. В рекламному проспекті не може мовитися про суми гонорару, не даються гарантії, не перелічуються здобутки та успішні випадки лікування, консультування, експертизи. Оголошення мають міс­тити інформацію про мету курсів, а не обіцянки стосовно досяг­нення специфічних результатів. Психолог повинен брати профе­сійну участь у навчальних програмах для населення, однак він має право робити це лише за умови, якщо вони виключають сум­нівні методи і неефективні процедури.

6.3. Поради психолога у засобах масової інформації мають пода­ватися в узагальненій формі, без посилань на конкретні факти і си­туації, щоб не допустити розголошення конфіденційної інформації.

Усні виступи, друковані матеріали, аудіовізуальна та інші пу­блікації, в яких наводяться з ілюстративною метою клінічні ви­падки, повинні виключати ідентифікування особи, групи чи ор­ганізації. Методики публікуються тільки у формі, яка дає змогу зберегти їхню валідність та надійність.

VII. Професійна кооперація

7.1. Психолог, ведучи професійну дискусію, не повинен дис­кредитувати колег або представників інших професій, які вико­ристовують ті самі або інші наукові методи, він має виявляти по­вагу до наукових шкіл і напрямів. Психолог цінує професійну компетентність, високу культуру та ерудицію, відповідальне ста­влення до справи колег та представників інших професій. Якщо ж психолог виявить ненауковість чи неетичність у професійній діяльності колеги, він повинен сприяти виправленню ситуації. У разі неуспіху цих зусиль психолог може виступити з об'єктив­ною, аргументованою критикою роботи колеги у психологічному співтоваристві. У тих же випадках, коли критика на адресу члена Товариства виявляється суб'єктивною, упередженою, він має право звернутися до Комісії з етики, висновок якої може викори­стати для спростування несправедливих оцінок чи критики.

7.2. Психолог не може застосовувати маніпулятивні методи для здобуття прихильності і привернення на свій бік клієнтури, не повинен намагатися стати монополістом у своїй галузі. Про досягнуті результати в теоретичній і практичній психології він зобов'язаний інформувати психологічну громадськість, ділитися набутим під час своєї професійної діяльності досвідом.

7.3. Розв'язуючи конкретні завдання обстеження, консульту­вання і лікування людей, психолог вирішує, чи може він викори­стати знання, технічні й адміністративні можливості інших фахі­вців на благо клієнта та за згодою клієнта вступити в контакт з ними, зокрема особами, які лікують або лікували його раніше. Психолог бере відповідальність за клієнта, лише переконавшись, що той не має клієнтурних стосунків з іншими психологами.

7.4. Психолог забезпечує персонал адекватною інформацією про клієнтів, які користуються його послугами, передає у розпо­рядження колег тільки надійні й валідизовані психологічні мето­ди, технічний інструментарій і відкриття. Всі професійні взаєми­ни будуються на основі Закону про авторські права.

7.5. У вирішенні спірних питань психолог керується положен­нями даного Етичного кодексу. Арбітром може бути комісія з етики Товариства психологів України.

7.6.За порушення чинного законодавства, Статуту Товариства психологів та Етичного кодексу на психолога можуть бути на­кладені Комісією з етики такі стягнення:

• попередження;

• догана;

• виключення з членів Товариства.

У разі виявлення порушень психологами, які не є членами То­вариства, Комісія з етики звертається до інших громадських ор­ганізацій чи державних установ з тим, щоб вони вжили потрібних заходів до винного.

7.7. Рішення Комісії з етики може бути скасоване Президією або З'їздом Товариства психологів.

ЕТИЧНІ СТАНДАРТИ ПСИХОЛОГІВ

Авторське право належить Американській психологічній асоціації (січень, 1963 р.). Передруковано (і відредаговано) з журналу «Американський психолог» (січень, 1963), виправлення внесені у вересні 1965 р. і грудні 1972 р.

Ці стандарти також надруковані в Біографічному довіднику Американської психологічної асоціації.

Психолог повинен надавати великого значення достоїнству й цінності буття кожної окремої людини. Він бере на себе зо­бов'язання поліпшувати розуміння людиною самого себе й ін­ших людей. Дотримуючись цих зобов'язань, він охороняє бла­гополуччя кожної людини, яка потребує його допомоги, а також тварини, що може бути об'єктом його вивчення. Він не тільки сам не використовує своє професійне положення, або професійні зв'язки, але також свідомо не дозволяє скористати­ся плодами своєї праці з метою, не сумісною із цінністю цих праць. Оголошуючи результати свого дослідження, психолог бере на себе відповідальність за наступних умов: компетентно­сті, на яку він претендує, об'єктивності в повідомленні даних обстеження й уваги до інтересів своїх колег і суспільства.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ

Принцип 1. Відповідальність. Психолог, який взяв на себе зо­бов'язання поліпшувати взаєморозуміння між людьми, повинен надавати великого значення об'єктивності й чесності, підтриму­вати найвищий рівень своєї професійної діяльності.

а) Як учений, психолог повинен бути впевнений, що суспільству потрібно, щоб він вів свої дослідження там, де його висновки корис­ні; він повинен планувати свої дослідження таким чином, щоб звести до мінімуму можливість неправильного використання своїх резуль­татів; він повинен публікувати звіт про свою дослідницьку роботу.

б) Як педагог, психолог повинен розуміти свій найперший обов'язок — допомагати іншим в оволодінні навичками й знан­нями та підтримувати високі норми своєї ерудиції.

в) Як практик, психолог повинен знати, що він соціально від­повідальний, тому що його робота може бути тісно пов'язана з життєвим благополуччям інших людей.

Принцип 2. Компетентність. Забезпечення високого рівня про­фесійної компетентності є обов'язком, який розділяється всіма психологами в інтересах суспільства й професії.

а) Некваліфіковані люди компрометують психологічну прак­тику; психологи допомагають суспільству у визначенні тих, хто компетентний давати суспільству професійні поради. Коли пси­холог або особа, яка називає себе психологом, порушує етичні стандарти, психологи, які знають про це, повинні намагатися ви­правити ситуацію. При необхідності, в такій ситуації, можливо привернути увагу відповідних місцевих, державних або націона­льних комітетів з професійної етики, стандартів і практики.

б) Психологи, які вважаються кваліфікованими в будь-якій сфері професійної діяльності, повинні мати диплом Американсь­кого комітету із професійної психології або ліцензію, посвідчен­ня, які видані державними екзаменаційними комісіями. Також є дійсними посвідчення, які видані суспільними комісіями, створе­ними державними психологічними асоціаціями. Психологи, що не задовольняють вимоги кваліфікації, необхідної для самостій­ної практики, повинні здобувати досвід під керівництвом квалі­фікованого фахівця.

в) Психолог повинен окреслити межу своєї компетентності й обмеженість щодо використання методів, при цьому він не пови­нен запропоновувати свої послуги, а також не використовує тех­ніку, які не задовольняють професійні стандарти, установлені в окремих галузях психології. Психолог, який зайнявся практич­ною діяльністю, як правило, допомагає своїм колегам в одержан­ні професійної допомоги по всіх аспектах їхніх проблем, які пе­ребувають поза їх власною компетенцією. Цей принцип вимагає, щоб, наприклад, були зібрані дані для медичного діагнозу й ви­рішення відповідних медичних проблем, а також для звертання за порадою або консультацією до інших фахівців.

г) Психолог у клініці повинен знати, що ефективність його роботи багато в чому залежить від здатності підтримувати нор­мальні відносини між людьми, які короткочасно або більш три­валий час мають зміни щодо власної особистості. Тому він пови­нен утримуватися від будь-якої діяльності, у якій його особисті проблеми, можливо, стануть причиною низької професійної ро­боти, або зашкодять клієнтові; якщо він уже зайнятий такою дія­льністю, усвідомивши свої особисті проблеми, він шукає компе­тентну професійну допомогу для визначення того, чи спроможній він продовжувати, або повинен припинити обслуговування цього клієнта.

Принцип 3. Моральні й правові стандарти. Психолог у своїй практиці повинен виявляти сприйнятливість до соціальних норм і моральних вимог суспільства, у якому він працює; він повинен розуміти, що порушення прийнятих моральних і правових стан­дартів з його боку може утягнути його клієнтів, студентів або ко­лег у ганебні особистісні конфлікти й завдасть шкоди його влас­ному імені й репутації його професії.

Принцип 4. Помилкові повідомлення. Психолог повинен уни­кати помилкових повідомлень, пов'язаних з його професійною кваліфікацією, зв'язках з професійними організаціями, а також про інститути й організації, з якими він співпрацює.

а) Психолог не повинен претендувати на те, чого він не може, ні прямо, ні шляхом приписування собі професійної кваліфікації, яка відрізняється від його дійсної кваліфікації, ні за допомогою неправильного повідомлення про свої зв'язки з будь-якими ін­ститутами, організаціями або індивідами.

б) Психолог повинен надавати правдиву інформацію про ін­ститути або організації, з якими він співпрацює.

в) Психолог не повинен використовувати свої зв'язки співпраці з Американською психологічною асоціацією або її відділами з ме­тою, яка не відповідає тій, яка проголошена Асоціацією.

Принцип 5. Публічні заяви. Стриманість, наукова передбач­ливість і розуміння обмеженості наявних знань характеризують всі публічні заяви психологів, які прямо або опосередковано на­дають інформацію суспільству.

а) Психологи, які витлумачують психологію або її прикладні галузі клієнтам або широкій громадськості, зобов'язані робити повідомлення ясно й ретельно. Потрібно уникати перебільшення, схильності до сенсації й інших видів неправильного надання пу­блічної інформації.

б) Коли психолог надає публічну інформацію про психологіч­ні процедури й методи, він повинен прагнути того, щоб вказати, що вони повинні використовуватися тільки тими людьми, які на­вчені їхньому правильному використанню.

в) Психолог, працюючий на радіо або телебаченні, не повинен брати участі в комерційних заявах, які рекомендують покупку або використання результатів професійних досліджень.

Принцип 6. Конфіденційність. Гарантувати секретність інфо­рмації про індивіда, яка отримана психологом у ході його на­вчання, практики або дослідження, — це найперший обов'язок психолога. Таку інформацію не повідомляють іншим особам до­ти, поки не виникнуть певні важливі обставини.

а) Конфіденційно отримана інформація розкривається тільки після найретельнішого обмірковування й у тому випадку, коли є явна загроза індивідові або суспільству. При цьому вона повід­омляється тільки представникам відповідних професій або суспі­льних лідерів.

б) Інформація, отримана в обстановці клініки або консультації, а також оцінки, яку надають дітям, студентам, особам, які проходять службу, або іншим особам (за винятком), обговорюється тільки в професійних цілях і тільки з людьми, яких це стосується. Письмові й усні звіти повинні відображати лише результати, які відповідають цілям оцінки. При цьому потрібно вживати всіх зусиль, щоб уник­нути незаконного зазіхання на таємницю особистості.

в) Клінічні й інші матеріали, які використаються при навчанні у школі, оголошуються тільки тоді, коли ідентичність досліджу­ваних відповідним чином прихована.

г) Забезпечується конфіденційність професійних повідомлень про індивідів. Тільки в тому випадку, коли автор і інші учасники дають свій спеціальний дозвіл, показують конфіденційні профе­сійні відомості відповідним особам. Психолог відповідає за інфо- рмованість свого клієнта та про обмеження конфіденційності.

д) Тільки після явного дозволу допускається розкривати в публікаціях ідентичність учасників досліджень. Коли дані опу­бліковані без дозволу на ідентифікацію, психолог бере на себе відповідальність за відповідне маскування джерел своїх дослід­ницьких результатів.

е) Психолог повинен завжди вживати заходів для забезпечен­ня конфіденційності при зберіганні й остаточному оголошенні конфіденційних результатів.

Принцип 7. Благополуччя клієнта. Психолог поважає недото­рканність і захищає благополуччя людини або групи, з якими він працює.

а) Психолог, який працює на промисловому підприємстві, у навчальному закладі й інших соціальних місцях, де можуть ви­никнути конфлікти інтересів різних груп (як, наприклад, між під­приємцями, між клієнтом і наймачем та таке інше) зобов'язаний установити для себе характер і спрямованість своїх відносин і відповідальності, при цьому інформувати всі зацікавлені групи про ці зобов'язання.

б) Коли виникає конфлікт серед професійних працівників, психолог повинен піклуватися, насамперед, про благополуччя всіх клієнтів і тільки в другу чергу зважає на інтереси своєї влас­ної професійної групи.

в) Психолог повинен обмежити клінічну практику або консу­льтацію, клієнта коли йому очевидно, що вона не має сенсу.

г) Психолог, який намагається отримати інформацію від інди­віда про свою особистість у ході інтерв'ювання, тестування або оцінювання, або який допускає, щоб йому відкрили цю інформа­цію, робить це тільки після того, як точно встановлено, що особа, яка надає цю інформацію, повністю усвідомлює мету інтерв'ю­вання, тестування або оцінювання, а також те яким чином може бути використана ця інформація.

д) У випадку, коли потрібне відкликання, відповідальність пси­холога за благополуччя клієнта триває доти, поки цю відповідаль­ність не візьме на себе та професійна особа, для якої необхідне від­кликання, або поки відносини із психологом, який надає відкликання, не обмежуються спільною угодою. У випадках, коли відкликання, консультація тощо зазначені в умовах звертання й клі­єнт відмовляється від відкликання, психолог обережно звертає його увагу на можливу шкоду йому (клієнтові), психологові і його про­фесії, а також про можливі наслідки із продовження їхніх відносин.

е) Психолог, якому потрібно використати психологічні тести для дослідницьких цілей, охороняє свого випробуваного, попере­джаючи, що тести і їхні результати використаються професійним шляхом.

є) Коли студентові пред'являється емоційно небайдужий йому змістовний матеріал, це об'єктивно обговорюється й додаються всі зусилля, щоб конструктивно керувати будь-якими виникаю­чими труднощами.

ж) Потрібно піклуватися про те, щоб забезпечити підходяще навколишнє оточення для клінічної роботи з метою запобігання як клієнта, так і психолога від реальної й приписуваної шкоди, а професію від осуду.

з) При використанні загальноприйнятих медикаментів для те­рапевтичних цілей психологові необхідно особливо подбати про те, щоб лікар, який співробітничає з ним, дав відповідні гарантії клієнтові.

Принцип 8. Взаємини із клієнтом. Психолог обов'язково ін­формує свого майбутнього клієнта про основні межі потенційних взаємин, які можуть вплинути на рішення клієнта щодо вступу в ці відносини.

а) До меж взаємин, які можуть вплинути на таке рішення кліє­нта, відносяться реєстрація інтерв'ю, використання матеріалу ін­терв'ю в навчальних цілях і спостереження за інтерв'юванням сторонніх осіб.

б) Коли сам клієнт не компетентний в оцінці ситуації (як ди­тина, наприклад), особа, відповідальне за клієнта, інформується про обставини, які можуть вплинути на взаємини психолога з клієнтом.

в) Психолог зазвичай не вступає в професійні взаємини з чле­нами своєї сім'ї, близькими друзями, товаришами й іншими осо­бами, чиє благополуччя може бути порушено такими двосторон­німи взаєминами.

Принцип 9. Безособистісне обслуговування. Психологічне обслуговування з метою діагностики для лікування або особистої консультації проводиться тільки в контексті професійних взає­мин і не надається за допомогою публічних лекцій або демон­страцій, заміток у газетах або журналах, програм радіо або теле­бачення, пошти й інших подібних способів.

а) Підготовка повідомлень про людину й рекомендацій їй, що доставляють тільки поштою, неетична, якщо така оцінка не є складовою частиною тривалих взаємин клієнта з компанією, ре­зультатом чого є одержання психологом-консультантом особис­того знання про клієнта, і тим самим забезпечується адекватність письмової оцінки її цілям, а також правильна інтерпретація її клі­єнтом. Ці повідомлення не повинні містити детального аналізу особистісних якостей людини, що взагалі можливо отримати тільки після ретельного інтерв'ювання досліджуваного. Ці повід­омлення не повинні давати таких специфічних рекомендацій що­до використання людини на службі або її службового становища, які виходять за межі знань психологом вимог, пропонованих компанією щодо роботи. Повідомлення не повинні означати об­меження потреби компанії в проведенні таких видів її діяльності, як оцінки історії роботи, вивчення довідок, минулої служби в ін­ших організаціях.

Принцип 10. Оголошення про надання послуг. Психолог по­винен дотримується скоріше професійних, ніж комерційних ста­ндартів в оголошенні своєї придатності щодо професійного об­слуговування.

а) Психолог не повинен випереджено просити клієнтів про можливості поставити їм індивідуальний діагноз або провести лі­кування.

б) Індивідуальні відомості про психолога в телефонних книгах обмежуються лише ім'ям, досягнутим професійним рівнем, соці­альним статусом, освітою, адресою й номером телефону. Вони можуть також містити визначення кількома словами галузі, у якій практикує даний психолог, наприклад, лікування дітей, осо- бистісний відбір, промислова психологія. Повідомлення про його конкретні функції повинні бути досить скромними.

в) Оголошення про індивідуальну приватну практику обме­жуються простим повідомленням імені, досягнутого професій­ного рівня, статусу диплома або посвідчення, адреси, номера телефону, годин роботи й коротким поясненням видів надава- них послуг. Оголошення агентства можуть включати імена службового персоналу з їхньою кваліфікацією. В інших випад­ках вони відповідають тим самим стандартам, що й індивідуа­льні оголошення.

г) Психолог або агентство, що повідомляє про неклінічні про­фесійні послуги, можуть використати брошури, у яких описують­ся послуги, але їхня оцінка не надається. Вони можуть бути наді­слані професіоналам, школам, торговельним фірмам, державним установам та іншим подібним організаціям.

д) Використання в брошурі «рекомендацій від задоволених осіб» не прийнято. Заяви, що психолог має унікальні прилади або має унікальні навички, яких немає в інших, робляться тільки тоді, коли публічно продемонстровано та науково доведено дієвість цих унікальних методів або приладів.

е) Психолог не повинен підтримувати (навіть у міру сил забо­роняти) міркування клієнта щодо перебільшення наданих їм по­слуг. Заяви клієнтові про ефективність послуг не повинні вихо­дити за рамки тих, які психолог хотів би вселити клієнтові за допомогою професійно коректної публікації його результатів і їхньої інтерпретації у фаховому виданні.

Принцип 11. Внутріпрофесійні відносини. Психолог чесно по­водиться стосовно колег у галузі психології й в інших професіях.

а) Кожний член Асоціації взаємодіє відповідним чином з створеним Комітетом з наукової і професійної етики.

б) Психолог зазвичай не пропонує професійних послуг особі, яка одержує психологічну допомогу від інших професіоналів, за винятком тих випадків, коли є угода з останніми або коли профе­сійні зв'язки клієнта з іншими професіоналами припинені.

в) Для благополуччя клієнтів і колег необхідно, щоб психоло­ги в загальній практиці або спільній діяльності організовано і яс­но домовилися щодо умов своїх зв'язків і їхніх можливих обме­жень. Психологи, які виступають як наймачі в інших психологів, зобов'язані заздалегідь обговорити відповідні умови.

Принцип 12. Оплата праці. Фінансові питання в професійній практиці відповідають професійним стандартам, які забезпечу­ють інтереси клієнта й професії.

а) У встановленні розцінок для професійних послуг психолог ретельно розглядає як платіжну спроможність клієнта, так і ціни, установлені іншими психологами, що займаються подібною дія­льністю. Він готовий внести свій внесок у роботу, за яку він оде­ржить мало або не одержить нічого.

б) Не надається ніякої винагороди або знижок в оплаті, а та­кож ніяких інших форм плати за прохання клієнта про професійні послуги.

в) Психолог у клініці або консультації не повинен користува­тися своїми взаєминами з клієнтом для надання матеріальної до­помоги комерційним підприємствам будь-якого роду з метою одержання особистої вигоди або вигоди підприємства.

г) Психолог не повинен одержувати приватним шляхом плату або винагороду за професійну роботу з людиною, яка має право на його послуги через інститут або агентство. Особливості діяль­ності якого-небудь агентства можуть у певній мері сприяти при­ватній роботі його співробітників із клієнтами, і в цих умовах клієнт повинен бути повністю сповіщений про всякі заходи впли­ву на нього.

Принцип 13. Нерозголошення тесту. Психологічні тести й інші методи дослідження, цінність яких залежить від непоінфор­мованості досліджуваного, не розголошуються й не описуються в популярних виданнях. В противному випадку тест може бути не- валідним, як і сам метод дослідження. Доступ до таких методів обмежений тими людьми, хто професійно зацікавлений у них і гарантує їхнє професійне використання.

а) Приклади завдань, схожих на тестові, можуть під час обго­ворення відтворюватися в популярних статтях й інших виданнях, але самі тести й реально використовувані в них завдання не пуб­лікуються ніде, за винятком професійних видань.

б) Психолог відповідає за контроль над психологічними тес­тами й іншими методами дослідження, а також способами ін­структажу, якщо їхня цінність може бути дискредитована шля­хом розголошення.

Принцип 14. Інтерпретація тестів. Тестові оцінки, як і матері­али тесту, передаються тільки тим особам, які здатні їх інтерпре­тувати й використати належним чином.

а) Матеріали, призначені для повідомлення батькам або для оцінювання індивідів у школах, суспільних установах і в промис­ловості, ретельно розглядаються кваліфікованими психологами або консультантами для того, щоб при необхідності проконсуль­тувати індивіда.

б) Результати тестів та інші дані, використовувані для оцінки або кваліфікації, повідомляються наймачам на роботу, родичам і іншим зацікавленим людям таким чином, що охороняє від поми­лкової інтерпретації або неправильного використання. Зазвичай повідомляється інтерпретація тестових результатів, а не оцінка.

в) Якщо батькам або учням повідомляються самі тестові ре­зультати, їх супроводжують відповідними засобами й вказівками для інтерпретації.

Принцип 15. Публікація тесту. Психологічні тести надаються для комерційної публікації тільки тим видавцям, які подають їх професійно й розповсюджують тільки серед тих, хто кваліфіко­вано їх використає.

а) Забезпечується видання посібника з тестів, методичних до­відників і інших необхідних книг про тести, у яких описуються методи створення й стандартизації тестів, а також підсумовують­ся дослідження з їх валідності.

б) В рекомендаціях до тестів вказуються групи, для яких ство­рений даний тест, і мета його використання. Вказуються також обмеження його надійності й ті особливості валідності, дослі­дження з яких відсутні або є недостатніми. Зокрема, рекомендації містять попередження щодо інтерпретацій, які можуть бути зроблені, але не є ще досить обґрунтованими.

в) Каталог і рекомендації, як правило, вказують ступінь тре­нування й професійну кваліфікацію, необхідні для правильної ін­терпретації тесту.

г) У рекомендаціях й супровідних документах наголошуються принципи, сформульовані в «Стандартах для навчальних і психо­логічних тестів».

д) Результати тестування повинні бути скоріше реалістичними й описовими, ніж емоційними й переконуючими.

Принцип 16. Запобіжні заходи в дослідженнях. Психолог бе­ре на себе зобов'язання, щодо благополуччя своїх досліджува­них, як тварин, так і людей.

Рішення відносно проведення дослідження повинно базувати­ся на конкретних міркування конкретного психолога щодо того, як найкраще сприяти психологічній науці й людському благопо­луччю. Відповідальний психолог зважує альтернативні способи, якими можна оцінити внутрішню енергію й ресурси особистості. Вирішуючи провести дослідження, психологи повинні виконува­ти ці дослідження з повагою до тих людей, які беруть у них участь, і піклуючись про їхнє достоїнство й благополуччя. Прин­ципи, якими варто керуватися, точно визначають етичну відпові­дальність дослідника стосовно учасників протягом усього ходу дослідження, від первісного рішення провести його того часу, який необхідний для забезпечення конфіденційності отриманих результатів.

Ці принципи варто інтерпретувати в контексті етичних прин­ципів проведення досліджень на людях, виданих американською психологічною асоціацією.

а) При плануванні роботи дослідник несе особисту відповіда­льність, за ретельну оцінку своєї етичної прийнятності, виходячи із цих принципів при дослідженні на людях.

б) Відповідальність за встановлення й підтримку прийнятної етичної практики в дослідженнях завжди лежить на конкретному досліднику. Дослідник відповідає за етичне поводження з учас­никами дослідження та всіх співробітників, асистентів, студентів і технічного персоналу, усіх, хто має відповідні обов'язки.

в) Етична практика вимагає, щоб дослідник інформував учас­ників про всі особливості дослідження, які, як передбачається, і можуть впливати на готовність людини взяти в ньому участь, а також пояснював всі інші особливості дослідження, які ціка­влять його учасників. Відмова дати повне пояснення досліджу­ваному накладає ще більшу відповідальність на дослідника за забезпечення благополуччя й достоїнства учасника дослі­дження.

г) Відвертість і чесність є істотними характеристиками відно­син між дослідником і учасником дослідження. Якщо методичні вимоги дослідження роблять необхідними скритність або обман, дослідникові потрібно забезпечити розуміння учасником причин цього й відновити колишні взаємини між ними.

д) Етична практика вимагає, щоб дослідник поважав право ін­дивіда відмовитися від участі в дослідженні або перервати цю участь у будь-який момент дослідження. Обов'язок психолога забезпечити здійснення цього права вимагає особливої пильності. Рішення обмежити цей припис накладає ще більшу відповідаль­ність на дослідника за забезпечення достоїнства й благополуччя учасників досліджень.

е) Дослідження починається із установлення ясної й справед­ливої угоди між дослідником і учасником дослідження, що роз'ясняє відповідальність кожного. Дослідник зобов'язаний по­важати всі обіцянки й зобов'язання, які увійшли в цю угоду.

є) Дослідник не має права на застосування по відношенню до учасників дослідження фізичного й психічного дискомфорту, шкоди й небезпеки. Якщо існує ризик таких наслідків, дослідник повинен проінформувати про це учасників, одержати їхню згоду до початку роботи й вжити всіх можливих заходів, щоб зменшити шкідливі нас­лідки Не можна використовувати ті методи дослідження, які можуть заподіяти серйозний і тривалий збиток його учасникам.

ж) Після того, як дані зібрані, етична практика вимагає, щоб дослідник дав учасникові повне пояснення характеру досліджен­ня й усунув ті неправильні уявлення про нього, які могли виник­нути. Якщо наукова або людська цінність дослідження виправдо­вує затримку пояснення або утаювання даних, на дослідника накладається особлива відповідальність переконати досліджува­них, що їм ніяких шкідливих наслідків дослідження не завдасть.

з) Якщо методи дослідження можуть привести до небажаних для учасника наслідків, дослідник відповідає за те, щоб виявити і уникнути їх.

и) Інформація, отримана про учасників у ході дослідження, є конфіденційною. Якщо існує можливість того, що сторонні можуть одержати доступ до такої інформації, етична практика вимагає, щоб ця можливість разом із заходами щодо забезпечення конфіденцій­ності була пояснена учасникові. Це пояснення являє собою один з пунктів процедури по одержанню згоди щодо дослідження.

і) Психолог, який використовує в дослідженнях тварин, суво­ро дотримується виконання Правил відношення до тварин, скла­дених комітетом із запобіжних заходів і стандартів у досліджен­нях на тваринах й прийнятих Американською психологічною асоціацією.

ї) Дослідження на людях, у яких використаються експеримен­тальні медикаменти, варто проводити тільки в такій обстановці, як клініки, госпіталі, або в особливо сприятливих умовах, що за­безпечують безпеку суб'єктів.

Принцип 17. Значущість публікацій. Значущість стосується тих осіб, хто брав участь у виданні, і визначається пропорційно їхній участі.

а) Основні внески професійного характеру, зроблені декілько­ма особами в загальний проект, розглядаються як співавторство. Експериментатор або автор, що вніс принциповий вклад у видан­ня, ставиться в списку на перше місце.

б) Другорядні внески професійного характеру, канцелярська й інша професійна робота, а також інші другорядні форми участі відзначаються у виносках або у вступній частині.

в) Шляхом спеціального цитування відзначаються неопублі- ковані й опубліковані матеріали, які мали безпосередній вплив на дослідження або публікацію.

г) Психолог, який склав збірник і редагував його, або видає матеріали симпозіуму, збірник робіт, повинен публікувати його під заголовком симпозіуму або комітету зі своїм ім'ям як голови симпозіуму або редакційної колегії серед імен інших учасників.

Принцип 18. Відповідальність перед організацією. Психолог поважає права й репутацію інституту або організації, з якою він співпрацює.

а) Матеріали, підготовлені психологом як частина його по­стійної роботи під спеціальним керівництвом його організації, є власністю цієї організації. Ці матеріали надають психологові для використання або публікації відповідно до правил видачі дозво­лів, надання прав і інших порядків, установлених його організа­цією.

б) Інші матеріали, які мають другорядне відношення до діяль­ності установи й за які психолог несе індивідуальну відповідаль­ність, публікуються з відмовою установи від будь-якої відповіда­льності за них.

ЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ Й ПРАВИЛА РОБОТИ ПСИХОЛОГА

(Росія)