ЕТИЧНИЙ КОДКС ПСИХОЛОГА УКРАЇНИ

На 1 Установчому з'їзді Товариства психологів України 20 грудня 1990 року в м. Києві прийнято Етичний кодекс психолога. Цей нормативний акт є гарантом високопрофесійної, гуманної, високоморальної діяльності психологів України, здійснюваної залежно від спеціалізації та сфери їхніх інтересів.

Даний Кодекс є сукупністю етичних норм, правил поведінки, що склалися у психологічному співтоваристві й регулюють його життєдіяльність. Об'єктом досліджень і впливу психологів є вну­трішній світ особистості, тому їхні контакти з іншими людьми повинні бути теплими, доброзичливими, цілющими.

Етичний кодекс сприяє більш успішному здійсненню психо­логами своєї професійної діяльності. Зокрема, шкільним і вузів­ським психологам допомагає у підвищенні ефективності навчан­ня і виховання учнів та студентів; психологам у галузі охорони здоров'я — у виконанні функцій, пов'язаних із профілактикою захворювань, лікуванням, реабілітацією пацієнтів; психологам у сфері державного управління — у психологічному забезпеченні загального і галузевого управління.

Заснована Товариством психологів України Комісія з етики проводить роботу, спрямовану на правильне тлумачення психо­логами Етичного кодексу, здійснює контроль за його додержан­ням, забезпечує формування у психологів сприйняття цього ко­дексу як зобов'язання перед громадськістю, як одного з важливих актів чинного законодавства.

I. Відповідальність

1.1. Психологи несуть особисту відповідальність за свою ро­боту.

1.2. Психологи повинні всіляко запобігати і не допускати ан- тигуманних наслідків у своїй професійній діяльності.

1.3.Психологи повинні утримуватися від будь-яких дій чи за­яв, що загрожують недоторканості особи; не мають права вико­ристовувати свої знання і становище з метою приниження люд­ської гідності, пригнічування особистості або маніпулювання нею; несуть відповідальність за додержання пріоритету інтересів людини.

1.4. На психологів покладається відповідальність за надійність використовуваних методів та програмного забезпечення, валід- ність обробки даних досліджень, у тому числі і тих, які прово­дяться з використанням комп'ютерних технологій.

1.5. Психологи застосовують лише ті знання, якими вони во­лодіють відповідно до своєї кваліфікації, повноважень і соціаль­ного статусу.

II. Компетентність

2.1. Психологи постійно поповнюють свої знання про нові на­укові досягнення в галузі їхньої діяльності, беруться за розв'язання тільки тих завдань, які належать до сфери їхньої компетенції. У разі непосильності завдання психологи передають його іншому досвідченому фахівцеві або допомагають людині, яка звернулася за підтримкою, налагодити контакт з про­фесіоналами, що можуть надати адекватну допомогу.

2.2. Психологи не застосовують методів і процедур, не апро­бованих центральними органами Товариства психологів України. У тих випадках, коли психологічні методики лише проходять ви­пробування (з дозволу контрольних органів Товариства), психо­логи, проводячи експеримент з обмеженим контингентом дослі­джуваних, попереджають їх про застосування неперевірених методів і технічних пристроїв або про свій недостатній рівень оволодіння ними.

2.3.Психолог публікує під своїм ім'ям лише ту працю, яка по­вністю виконана ним самим або містить істотний власний внесок; недопустима публікація з метою особистої, матеріальної вигоди недостатньо підготовлених праць, невалідизованих методик, а психолог не може виконувати практичної роботи, не маючи на­лежної кваліфікації та досвіду.

2.4. Психолог прагне до адекватних знань про свої індивідуа­льні якості та особливості і визначення меж власних професійних можливостей. Особисті психологічні проблеми (які негативно впливають на якість виконання обов'язків) можуть бути показни­ком професійної непридатності і мають якомога швидше коригу­ватися та розв'язуватися психологом.

III. Захист інтересів клієнта

3.1. Психологи суворо додержуються принципу добровільної участі клієнта в обстеженнях. Під час роботи з дітьми, пацієнта­ми з тяжкими психічними розладами (тобто у крайніх випадках) допускаються відхилення від принципу добровільності, але в ме­жах законодавчих норм: обов'язком психолога є намагання нала­годити з клієнтом співробітництво. Психологи утримуються від непотрібних лікувань клієнта.

3.2.Психологи, вступаючи у контакт з особами, для яких він є обов'язково-примусовим (наприклад, у разі проведення психоло­гічної експертизи), не мають права змушувати клієнта повідом­ляти відомості поза його волею, не можуть вживати примусових заходів для одержання даних, крім випадків, коли така інформа­ція сприятиме безпеці оточення або самого клієнта.

3.3. Психологи не беруть участі в діях, спрямованих проти свободи особи. Вони не мають права змушувати клієнта розпові­дати про свою життєву філософію, політичні, релігійні чи етичні переконання, не повинні вимагати відмовитися від них.

3.4.Психологи беруть на себе професійну відповідальність за кваліфіковане обстеження, консультування, лікування. Вони до­мовляються про терміни завершення своєї діяльності або доціль­ність направлення клієнта до іншого компетентного спеціаліста. Відповідальність з психолога знімається, якщо він упевнився, що інший спеціаліст узяв відповідальність за клієнта на себе.

3.5. Психологи не мають матеріальних або особистих приві­леїв, не можуть використовувати свої знання і становище, довір­ливе ставлення і залежність клієнта у власних корисливих інтере­сах. У тих випадках, коли послуги є платними, про фінансові умови домовляються заздалегідь; не встановлюється додаткова оплата за консультації і не береться плата з тих, кого психолог навчає або збирається екзаменувати. Якщо клієнт може отримати психологічну допомогу безкоштовно або меншим коштом в ін­шого фахівця, то психолог інформує про це клієнта.

3.6. Психолог уникає встановлення неофіційних взаємин із клієнтом, якщо це може стати на перешкоді проведенню діагнос­тичної, консультаційної і корекційної роботи з ним. Між психо­логом і клієнтом не повинно бути статевої близькості у період, коли психолог несе відповідальність за нього.

3.7. Психолог має право вирішувати, на якому етапі консуль­тування або лікування можна дати об'єктивний професійний ви­сновок, а у випадках, коли він не може діяти в інтересах клієнта, роз'яснює йому і батькам (опікунам, піклувальникам) реальний стан справ.

3.8.Висновок за результатами проведеного обстеження чи лі­кування робить сам психолог, він не може перекладати це на ін­ших. Психолог повинен чітко і однозначно формулювати висно­вок, так щоб його можна було правильно зрозуміти і використати отримані дані на користь клієнта.

3.9. Психолог не робить висновків і не дає порад, не маючи достовірних знань про клієнта або ситуацію, в якій він перебуває. У звіті (висновку) психолога має міститися лише необхідна і водночас достатня, що відзначається цілковитою надійністю ре­зультатів, інформація для роз'яснення поставленого завдання, вказуватися межі здійснюваних досліджень, характер виявлених симптомів — постійний чи тимчасовий.

3.10. Психолог у доступній формі повідомляє обстежуваному про поставлений діагноз і методи та засоби допомоги. При цьому він зобов'язаний обачливо і обережно висловлюватися щодо ви­явлених патологій у психічному стані клієнта. Психолог обов'яз­ково попереджає про те, хто і для чого може використати ці дані;

він не може приховувати від людини, які офіційні рішення мо­жуть бути винесені на підставі висновку.

Психолог уповноважений особисто запобігати некоректному і неетичному використанню результатів досліджень і повинен ви­конувати цей обов'язок незалежно від посадової субординації.

IV. Конфіденційність

4.1. Психолог зобов'язаний додержуватися конфіденційності у всьому, що стосується взаємин з клієнтом, його особистого життя і життєвих обставин. Виняток становлять випадки, коли виявлені симптоми є небезпечними для клієнта та інших людей, і психолог зобов'язаний поінформувати тих. хто може надати кваліфіковану допомогу.

Конфіденційності можна не додержуватись, якщо клієнт про­сить або згоджується, аби в його інтересах інформацію було пе­редано іншій особі.